З відходів роблять тирсобрикети
Любомир СЕМЧИШИН
При згоранні тонни палива залишається тільки 30 кілограмів попелу
Орендована територія товариства “Бельведер-Леополіс” встелена сировиною для переробки – тирсою та відходами з фанерного виробництва. Усе це “добро”, яке роками валялося у наших районах, тепер стає паливом: якісним, а головне – екологічно чистим.
– Деревообробна галузь, фанерне виробництво дають багато відходів, – каже директор товариства Любомир Семчишин. – Однак всі ці відходи можна переробити в паливний брикет, лише потрібно його звезти, висушити, перемолоти і під тиском спресувати.
Товариство створене півтора року тому і входить до холдингу “Полмот”, що знаходиться у Варшаві і займається переробкою відходів. Поляки вклали у ратнівське виробництво до шести мільйонів гривень інвестицій, поставили обладнання. Кілька днів тому на ратнівському підприємстві з переробки відходів запустили у виробництво млин, а точніше лінію подрібнення продукції фанерного господарства. Працює тут 28 людей. Спочатку трудилися у три зміни, нині – у дві.
– А кому належить ідея створення такого підприємства на Волині? – запитую директора товариства.
– Вона належить львівським фахівцям, котрі давно працюють у галузі переробки деревини. Я й сам родом зі Львова, – каже Любомир Ярославович. – А чому обрали Волинь, бо тут є деревопереробна галузь, у Ратному існує фанерне підприємство, яке має відходи, тобто є сировина для нашого підприємства. Поки що підприємство єдине в західному регіоні, яке випускає тирсобрикети.
Вони добре горять як у грубках, так і в котлах на тверде паливо. Тепловіддача тирсобрикетів майже така, як і вугілля. Є тільки одна перевага – це екологічно чисте паливо. Спресовується тирсобрикет за рахунок тиску, який доходить до восьми атмосфер, і високої, до 1000 градусів, температури в печі. Підприємство виробляє в місяць 300 тонн продукції. Тонна тирсобрикету коштує 300 гривень. Звісно, це менше, ніж коштує вугілля, ціна за яке перевалила далеко за 400 гривень. Крім того, при спалюванні тонни брикетів залишається тільки 30 кілограмів попелу. І ним, до речі, можна удобрювати городи.
В основному вигідно такий вид палива застосовувати в котельнях електростанцій. Керівник переконаний, що з відходів фанери тирсобрикети ще якісніші, ніж з тирси.
Солому, енергетичну лозу і навіть стебла кукурудзи –під прес?
За тонну тирси підприємство платить 15 гривень. Щоб виготовити тонну брикетів, потрібно використати… аж 7 тонн сировини. Плюс електроенергія, зарплата працівникам, плата за оренду приміщень лісокомплексу та землі селищної ради…
– Але переробляти відходи треба, – каже керівник, – бо за цим – майбутнє. Хотілося б тільки, щоб держава якось стимулювала роботу таких підприємств, оскільки ми боремося зі сміттям, очищаємо землю.
Збувають свою продукцію ратнівчани в основному в Польщі, хоча не відмовляють і місцевим споживачам. Будь-хто може звернутися до них і купити тут паливо.
– А чи маєте якісь зобов’язання перед польськими інвесторами?
– Через п’ять років ми маємо повернути їм вкладені у виробництво кошти, тому вже зараз робимо це готовою продукцією.
Підприємство у Ратному може переробляти не тільки тирсу і відходи з фанери, але й енергетичну лозу. До речі, це дуже актуально в Польщі. Почали висівати її вже й на Волині. А, скажімо, в котельнях на Черкащині використовують спресовану… солому.
– І не тільки це ми можемо переробляти, – додає Любомир Ярославович. – Але й солому ріпаку, стебла соняшника і навіть кукурудзи. Все це спресовується і також є додатковим видом палива. Наприклад, вирощування енергетичної верби – перспективна справа, однак дуже затратна. Бо комбайн для збору такого врожаю коштує 500 тисяч євро. Тобто в кожну справу спочатку потрібно вкласти гроші, а потім вже працювати на прибутки.
– Якщо брати в ідеалі, то навіть гілляки на ділянках, де рубають ліс, не повинні спалюватися, як це роблять у наших лісах, а мають подрібнюватися і перероблятися в брикети, – додав Микола Пінкевич, який працює на цьому підприємстві. – Такі заводи, як у Ратному, ніби санітари, що очищають землю від бруду, притому ще й дбають про додаткові види палива.
– Незабаром можна буде навіть дикі корчі-лози переробляти, – додав інший працівник, Микола Коцюба. – Це добре, що створюються такі підприємства. Хоч зарплати невисокі, але додаткові робочі місця є, і не потрібно їздити на заробітки в Москву.
Самому ж Любомирові Семчишину Волинь дуже сподобалася, особливо природа та щирі привітні люди, тож керівник збирається із сім’єю оселитися в Ратному. А ще засновники планують подібне переробне підприємство організувати в Карпатах, бо там також є сировинна база.
Марія ДУБУК,
Волинська область
Фото Миколи КОМАРОВСЬКОГО
| Comments: |
