У тижневику “Вісник і Ко” № 45 від 09.11.06 року на першу сторінку був винесений початок матеріалу “Ми вас рятували, ви за те нам дулю дали”. Родина пані Ірини, як треба розуміти, безкорисно переховувала в часи німецької окупації євреїв. Після прочитання цієї публікації залишається неприємний осад.
Люди зробили гарний, гуманний вчинок, ризикуючи своїм життям, зберегли від розстрілу євреїв, а ті тепер висилають їм мізерну допомогу – 200 доларів на рік. Невже за добрі вчинки треба платити?
Моя родина (мені тоді було 14 років) з першого дня окупації до лютого 1944 року, коли місто Рівне було звільнене радянськими військами, переховувала євреїв. За цей час було декілька епізодів, коли наше життя і життя тих, кого ми переховували, висіло на волосині. Але ми ніколи – ні раніше, ні тепер – і в думках не мали, що хтось нам за те буде віддячувати доларами, не добивались, щоб наші імена були на Стіні плачу, а нас називали Праведниками народів світу.
Ми просто зберегли людям життя.
Мало того, після звільнення не вони нам, а ми їм допомагали, бо у них не було житла, одягу та їжі.
В. Пудловський,
с. Олишва,
Рівненський район,
Рівненська область
Comments: |