Відпустка… у зоні
Тарас МИХАЛИК під час тренування
Я зустрівся з Тарасом у Любешові – у домі його батьків, куди він завше приїжджає, щойно випаде вільний день-другий. Цього разу він приїхав додому не тільки на Новорічно-Різдвяні свята, а й провести тут свою відпустку.
– Твої партнери по команді зимову відпустку, як правило, проводять у теплих краях, а ти обрав Полісся… Чому?
– Тут мої батьки, друзі, хочеться вдома побути, де й відпочивається найліпше. А в теплі краї ще встигну.
– Минулий сезон як оцінюєш?
– Як для мене, то сезон минув нормально. Хоча сказати, що я досяг чогось особливого, ще не можу. Та як не є, а все ж почав виходити в основному складі команди – це для мене нині найголовніше. Тренери почали мені довіряти.
– А для команди сезон вдалий?
– Лігу чемпіонів ми провалили. Утім, цей турнір для мене новий, тому оцінювати його ще важко, зате чемпіонат України (перше коло) закінчили нормально.
– І все-таки, чого динамівцям не вистачило на євроарені: везіння, майстерності?
– Перша гра проти “Стяуа” і поразка надломили впевненість команди у собі.
– У складі молодіжки ти став віце-чемпіоном Європи. Міг би бути і чемпіоном, якби у фіналі від збірної не відвернулося щастя, адже ви програли команді, яку впевнено перемогли у попередньому матчі?
– Це фінал, тому попередні досягнення там уже нічого не значать. Голландцям пощастило більше, вони першими забили. Могли й ми відзначитися, навіть у мене був непоганий момент, і якби його реалізував, то все пішло б по-іншому. А в кінці, коли нас лишилося десятеро, важко уже було щось зробити.
– Влітку ти дебютував уже і в національній збірній. Що відчував, вийшовши на поле у формі кольорів державного прапора?
– Так, вийшов я на тридцять хвилин у товариському матчі проти Азербайджану. Серйозним дебютом у збірній це ще не можна назвати, просто тренери збірної запросили, щоб побачити мої можливості. Але внутрішній мандраж, звичайно, був.
– Чи партнери-динамівці уявляють, де розташований Любешів?
– Так, запитують, що це за місто таке. Яке там місто, кажу, – містечко, в якому навіть світлофора жодного нема на вулицях. Але я ще не здружився з кимось настільки, щоб мова велася про гостювання.
– Від рідної мови в “Динамо” не відвикаєш, адже там спілкуються російською?
– Намагаюсь не забувати. Українською мовою в нас розмовляють лише двоє: я і Олег Лужний, помічник головного тренера. Тож між собою ми з ним спілкуємося рідною мовою. А так мушу вдаватися до російської, бо в команді багато легіонерів.
– А з основи динамівської з ким приятелював?
– Як потрапив у “Динамо”, то на перших зборах заприятелював з Марцвеладзе, потім ближче познайомився з Чернатом і Ротанем. А нині стараюся по-дружньому ставитися до всіх партнерів. Звичайно, бразильці більше спілкуються між собою, але сказати, що в команді існують якісь окремі угруповання, то такого нема.
– Редакція спортивних передач, здається, радіостанції “Промінь”, підбиваючи підсумки футбольного року, номінувала Тараса Михалика “Відкриттям року”. Знаєш про це?
– Ні, ще не чув. Приємно, що журналісти мене помітили, але я б, незважаючи на вдалий для себе сезон, не поспішав би з високими оцінками.
– Що чекати від Михалика і “Динамо” в наступному році?
– Найперше перемог. Хочеться виграти чемпіонат, здобути Кубок.
– А в особистому житті? Зі статусом парубка не збираєшся поривати?
– З цим не поспішаю. Потрібно стати на ноги, мати щось за плечима, а не так, що одружився – і думай де, що і як його далі жити.
Розмовляв Микола ШМИГІН,
Волинська область
| Comments: |
