За рік на велосипеді накрутила 2650 кілометрів

Рюкзачок саме враз для Тетяни ГУЦАЛЕНКО

Тренували самі себе

– Тетяно Михайлівно, – запитую у співрозмовниці, з котрою знайомі давно, – а що це був за конкурс?
– Вперше провели конкурс професійної майстерності для працівників позашкільних закладів освіти. 50 осіб вийшли у заключний його етап із шести напрямків. У моєму “туристсько-краєзнавчому” змагалося семеро. Крім 25 хвилин занять із групою спортсменів-старшокласників, треба було захистити своє педагогічне кредо і розв’язати психологічну ситуацію.
– А що є головним для керівника гуртка у педагогіці?
– Розкрити у кожній дитині її здібності і допомогти їй повірити у власні сили. Тут багато важить і здоровий спосіб життя. Адже той, хто виходить на старти зеленого стадіону, щоб стати сильним, спритним і витривалим, застрахований від пагубних звичок.
– Дітей вабить романтика стати слідопитами. Але не уявляю, що знаходять в дитячій грі дорослі.
– Глибоко помиляєтесь, що це дитяча гра. Це тільки в нас так байдуже ставляться до спортивного орієнтування. Коли потрапила на змагання у Чехію, була вражена: там бабусі і дідусі з паличками виходять на старти. У  дитинстві – був гандбол, і тільки у студентські роки я відкрила для себе спортивне орієнтування. Сталося так, що, навчаючись у Луцькому педінституті, захопилася туризмом, і довелося виступити на вузівській першості із орієнтування. Несподівано здобула перемогу, і мене відразу включили до збірної області, хоч як не впиралася, що нічого не вмію. Попереду чекали відповідальні змагання на гористій місцевості у Брюховичах, до яких треба було серйозно готуватися. Оскільки незручно було йти дівулям на станцію юних туристів і займатися поруч з дітьми, ми з подругою Наталею відправилися 8 Березня у Дачне. Пробігли дистанцію, розклали багаття, біля якого розмріялися. І відчули, як це чудово бути постійно на природі. Відтоді щодня бігали у Дачне, де самотужки тренувалися.
– А змагання тоді виграли?
– Де там. Трапився курйоз. Уже вишикувалися всі на лінійку, щоб отримувати нагороди, а я в цей час тільки фінішувала на лижах, бо заблукала. Але не дала волі розпачу, а переконала себе, що, набувши досвіду, неодмінно здобуду перемогу. Головна ж перемога – це здоров’я. Я пропрацювала з гуртківцями більше тридцяти років, і мене найбільше турбує здоров’я наших дітей.  Для їхнього оздоровлення та загартування спортивне орієнтування дає великі можливості.

«Дівку в гори тягни – рискни...»

– Пані Тетяно, Ви “хворіли” горами. “Хвороба” ця не минула?
– Було, – усміхається і розквітає у приємних спогадах. – На своє 18-річчя здолала першу вершину на Кавказі. Той, хто хоч раз відчув себе підкорювачем вершин, знову і знову буде карабкатися гірськими стежинами. У мене були чудові наставники-аси волинського туризму Юрій Костянтинович Горобець та Леонід Миколайович Толстіхін. А з колегою Віталієм Гнатюком, теж закоханим у гори, ми щороку бували на Кавказі, сходили Східні Саяни, побували у Хібінах. От тільки на Камчатку не судилося потрапити. З розвалом Союзу туристичні можливості стали дуже обмеженими.
А мені пригадується, з якою теплотою відгукувався про свого надійного друга в одній зв’язці (як у Висоцького: “Друга в горы тяни – риcкни”) Віталій Гнатюк: “Відносно Тані, чи брати чи не брати її в гори, сумнівів не виникало. Їй одній з жінок завжди пропонували йти. Бо в найскладніших походах вона справлялася не гірше за чоловіків”.
Переборовши хвилинну ностальгію, пані Тетяна додає: “На зимових канікулах ми завжди в Карпатах, от тільки б нам снігу. А втім, для мене минулий рік був досить щасливим. Здійснилася моя мрія, і ми виступили на чемпіонаті України в естафеті зі спортивного орієнтування сімейним тріо: я, мої доньки Ірина та Катя в елітній групі”.
– Пані Тетяно, Ви, напевно, до глибокої старості будете, як ті європейки, виходити на старти? Вашій кипучій енергії можна позаздрити. І досі крутите педалі своїм ходом на Веснянку?
– Ні, від Веснянки мусила відмовитися, бо маю ще дачу у Шепелі, до якої теж 25 кілометрів. На дві не встигаю. Торік накрутила велосипедом 2650 кілометрів.
– Ого! І ніколи вам не хочеться розслабитися?
– По вівторках і четвергах після роботи йду на аеробіку. Це для мене свято.
Мирослава МАНЕЛЮК,
м. Луцьк

• Нравится
•