Серед поля і гаїв спиртозавод уздрів
Овечацький спиртозавод
Горілку в Україні женуть з XVI століття
В Україні горілку почали гнати в XVI столітті, а вже через сто років вона стала разом з медом та пивом головним алкогольним напоєм українців. Сировиною було переважно жито. До речі, у поліських селах Волині “житнівку” в домашніх умовах женуть і понині. Ґуральні cпочатку були малими підприємствами на 4-6 казанів, де працювало кілька селян. У другій половині XVIII століття техніку ґуральництва стали вдосконалювати. Прості казани, що давали в середньому одне відро горілки, почали замінювати англійськими кубами з продуктивністю до 25 відер на добу. В поміщицьких фільварках Південно-Західного краю привілей на ґуральництво дворянам Російської імперії затвердила Катерина II у 1795 році. У 1801-му році у Київській губернії вже нараховувалося 787 гуралень, Подільській – 878. У 1820-х pоках з’явилися в Україні перші парові ґуральні, які виробляли 29 відсотків спирту всієї імперії. Продаж горілки, яку виробляли приватні гуральні, був державною монополією, а прибуток з продажу став важливою статтею в бюджеті держави, тому що багато споживали спиртного.
Один з найстаріших спиртозаводів України знаходиться в селі Дружне (колишня назва села – Овечаче) Калинівського району Вінницької області. Цього року Овечацькому спиртозаводу виповнюється 157 років з дня заснування. Цікава історія цього підприємства, яке зупинялося лише кілька разів.
Щоб отримати страховку, власник спалив ґуральню
У заводському музеї зібрано документи, які розповідають, що в першій половині XIX століття фільварок сіл Овечаче, Нова Гребля Бердичівського повіту Київської губернії належав родині Леонарда Мадейського, який збудував у 1850 році ґуральню в селі Овечаче.
Новий власник містечка Стара Прилука, сіл Овечаче, Нова Гребля, Чупринівка Фрідріх Фрідріхович Мерінг (1822-1887), викладач кафедри медичної патології Київського університету святого Володимира, та його спадкоємець, син Сергій Фрідріхович Мерінг, розширює ґуральню, і в 1899 році будує цукровий завод в сусідньому селі Нова Гребля. Обидва підприємства працюють на продуктах власного виробництва.
На початок XX століття із введенням акцизної системи стало вигідно розвивати винокурну галузь, тому власники заводів південно-західних губерній активно удосконалюють та переобладнують свої підприємства. Сергій Мерінг підпалює застраховану стару ґуральню, отримує страхові кошти і започатковує в селі Овечаче новий винокурний завод з устаткуванням Варшавської фірми “Борман-Шведе”. Було встановлено паровий двигун на 45 кінських сил. Потужність заводу, введеного у технологічний цикл 1907 року, становила 1800 літрів спирту-сирцю за добу. У 1914 році на Овечацькому винокурному заводі під літерним № 40 працювало 40 чоловік.
Найцікавіше, що під час Першої світової війни 1914-1918 Овечацький завод працював без зупинок. Контроль над виробництвом належав акцизній системі, ціни на спирт встановлювала держава. У роки громадянської війни завод також було збережено. Влада змінювалася кілька разів, але ніхто не наважився знищити винокурний завод.
У Радянській державі всі підприємства спиртової промисловості в місячний строк передавались до губернських органів Цукротресту як підсобні підприємства, і вже в грудні 1923 року винокурний Овечацький завод був повністю готовий до експлуатації при паточному винокурінні.
В листопаді 1932 року було організовано Вінницький трест “Головспирт”, який був керуючим органом всіх спиртозаводів — проіснував до 1959 року. Пережив завод і горбачовську антиалкогольну кампанію, коли виробництво спирту було припинено.
З тонни кукурудзи – 400 літрів спирту
Найперше, що впадає у вічі на підприємстві – ідеальна чистота та порядок. Вся територія заасфальтована.
Головний технолог заводу Павло Вітвицький провів екскурсію і розповів про технологічний процес:
– Зараз спирт виготовляємо з кукурудзи. Бродіння відбувається у спеціальних чанах. Весь процес займає 72 години, тому завод працює цілодобово і без вихідних. Тривалість роботи однієї зміни – 12 годин. Адже бродіння неможливо зупинити.
З тонни зерна кукурудзи виходить 400 літрів спирту найвищої якості. За добу на заводі переробляють 60-70 тонн зерна, з якого виходить, говорячи мовою спиртовиків, дві тисячі декалітрів спирту (20 тонн).
На підприємстві цікавляться технологічними новинками, застосовують енергозберігаючі схеми у виробництві. За однією з них зерно кукурудзи вже не сушать, а мелють сирим. Від такого нововведення виграють також і місцеві господарства, які доставляють сировину на завод. Тепер їм не потрібно кудись возити кукурудзу та сушити.
Державне підприємство “Овечацький спиртозавод” одне з провідних у цій галузі, випускає продукцію найвищої якості, спирт класу “Люкс” для компанії “Немирів”. У заводській лабораторії кожного ранку проводиться дегустація спирту. Під час нашої розмови на завод зателефонували з Придністров’я і подякували за якість їхньої продукції. З овечацького спирту там виготовляють коньяк.
На підприємстві розповіли, що тільки завдяки енергії та наполегливості директора Анатолія Івановича Нагребецького Овечацький спиртозавод вижив у важкі кризові роки, вдалося зберегти виробництво та колектив. Анатолій Іванович 23 роки очолював підприємство, переживши з ним падіння та злети. Після березневих виборів депутати обрали члена фракції БЮТ Анатолія Нагребецького головою Калинівської районної ради. Коли директор прощався з колективом, працівники заводу плакали. Інтерв’ю з Анатолієм Івановичем читайте в наступних номерах нашої газети.
Кость ГАРБАРЧУК,
Вінницька область
| Comments: |
