На Святі гори ченці прийшли з Візантії ще до Хрещення Русі
Єпископ Арсеній з волинянами
На Донеччині в роки війни знайшли прихисток волинські ченці
На річці Сіверський Донець (колись це була територія Сіверського княжества, а Донець в перекладі з тюрської – жива вода) розташована Свято-Успенська Святогірська лавра. За переказами, православна братія прибула сюди ще задовго до хрещення Русі з Візантії, коли там у VIII сторіччі велися гоніння православних. У цей час спорожніли візантійські монастирі, ченці втікали в Південну Італію, на Кавказ та в Крим. Саме по Сіверському Донцю перші монахи прийшли сюди і поселилися в горах. Інша версія – ніби монахи прийшли на Святі гори з Києво-Печерської лаври (стверджують, що між монастирями були навіть підземні ходи). Перед річкою побачили крейдяні гори, і поселилися в печерах. Перша церква виросла саме в крейдяній горі.
У різні часи історії Святі гори терпіли наругу. У 1786 році монастир закрила своїм указом Катерина II і і ці землі подарувала Григорію Потьомкіну. Довгих 58 років обитель була зачиненою.
– Вдруге монастир потерпів наругу у 1922 році, коли в його приміщеннях зробили будинок відпочинку імені Артема, – розповідає єпископ Арсеній Святогорський. – У ті часи був архімандрит Трифон, то на його очах безбожники іконостас на дрова рубали і опалювали сільську раду, ризницю палили. Багато сиріт жило при монастирі – вигнали. Книги гарні були – не пошкодували. У 1939 році архімандрит Трифон помер, а із 700 чоловік братії ніхто не міг прийти на похорон, бо вони були в тюрмах, хтось – у далекому засланні. Багато братії вивели на Донець, били по голові і пускали під лід. Декому шаблями відрубували на руках пальці.
– А зараз влада не заважає? – запитали волиняни єпископа.
– Ні, навіть допомагає. Ми молимося, щоб хоч ніколи не шкодила…
До революції в монастирі мешкало до 800 чоловік братії, щодня обитель відвідувало більше трьох тисяч паломників. Ченці обробляли 800 гектарів землі, мали 1000 вуликів, була своя столярня, позолотна… До монастиря входило кілька скитів. І коли наприкінці XIX століття керувати монастирем призначили архімандрита Германа, він засум-нівався: мовляв, як впораюся з усім? Тоді йому уві сні явилася Божа Матір, яка сказала: “Не ти тут ігумен, а я. А все, що ти твориш, твориш по волі моїй...” Він прокинувся втішений і був настоятелем монастиря більше тридцяти літ (тоді обитель процвітала).
– А в роки Першої світової війни, у 1914 році, Святогірський монастир прийняв братію Почаївської лаври, ризницю Почаївського скита і 750 чоловік біженців з Волині, – додав єпископ Арсеній, коли знайомив волинян з лаврою. – Та й зараз волиняни не забувають стежки до Святої гори. Влітку 280 паломників приїжджали разом з митрополитом Ніфонтом до нашої лаври. Я з вашим владикою знайомий давно і на Волині також був – у Чорторийському монастирі, що в Маневицькому районі. Бував у храмах Рівненщини.
Пам’ятник Артему сам скотиться з гори – передбачають старці
– А чи не було видінь старцям після революції, що монастир відкриється знову?
– Були. Коли Хрущов заявляв, що у 80-х роках покажуть по телевізору останнього попа, ігумен Іоан Стрельцов казав братії: “Не переживайте, ще будуватимуть церкви там, де їх немає. І Святі гори відкриються. Дзвони будуть такі, що до Красного лимана буде чути (за 24 кілометри). І обитель прославиться”. Як бачимо, так і сталося, – сказав єпископ.
Сьогодні у лаврі понад 100 ченців. Багато вихідців з Дніпропетровської, Донецької, Харківської областей, навіть з Волинської та Рівненської. Є серед монахів молдавани та гагаузи. Братія трудолюбива, утримує підсобне господарство, має свою пасіку, посадила 600 дерев саду, обробляє 40 гектарів землі, реставровують храми. Навіть розводять ченці екзотичних птахів – павичів, канарейок…
Святогірська лавра – цілий комплекс з храмами, печерами, і щоб обійти всю територію обителі, потрібно витратити щонайменше… п’ять годин.
Мабуть, хто не бував на цій святій землі, кожен звертав увагу на величезний пам’ятник на горі. Це Артем (Сєргеєв – революціонер, котрий встановлював радянську владу в Україні, зокрема на Донбасі, а наприкінці життя очолював Всесоюзну спілку гірників у Москві).
– Чи не заважає вам таке сусідство з Артемом, адже він вищий за церковні куполи?
– Не ми його ставили, – сказав єпископ Арсеній. – В обителі був такий старець Ісаакій. Він приховував свою святість безумством. Влітку ходив у валянках і рукавицях, а взимку босоніж і в підряснику. Отож, він казав: “Он там на горі нічого не будуйте, бо бачу там здоровенного чоловічина…” Отець Ісаакій помер у 1903 році, у 1926 поставили оте “барибало” (настоятель показує на пам’ятник Артема – авт.). Хай там як на нього дехто дивиться, можливо, як на пам’ятник певної ідеології, а ми на нього дивимося як на пам’ятник прозорливості отця Ісаакія.
– З владою щодо пам’ятника ніколи не сварилися?
– Якщо німці його не чіпали, то нехай стоїть як докір поклонінню. А для німців в роки Великої Вітчизняної війни це був добрий орієнтир для авіації. А коли ж їх радянські війська погнали, також був указ: в Артема не стріляти. Ця гора в роки війни була трупами вкрита. Тут ціла братська могила. Старці казали, що цей пам’ятник сам рухне.
У величному храмі Успіння Божої Матері зберігаються основні святині обителі. Одна з них – чудотворна ікона Божої Матері Святогірська, яку монастирю написав афонський інок у 1844 році. Вона обвішена золотими ланцюжками, хрестиками, перснями та сережками. У знак подяки за зцілення люди жертвують прикраси. У цьому ж храмі зберігаються в раці мощі преподобного Іоана Затворника, якого до лику святих зараховано у 1995 році (день пам’яті 24 серпня). Ще тільки-но наближаєшся до святих мощей, а від них віє пахощами. В Успенському храмі багато давніх ікон. Тут же зберігаються мощі Іоана Стрельцова та архімандрита Трифона, яких готують до прославлення, бо є всенародне почитання.
Статус лаври монастир отримав у 2004 році. У неділю сюди прибуває до 80 автобусів з паломниками, щоб поклонитися святиням.
Волинська делегація, мабуть, з усіх відвіданих заводів, під-приємств, найбільше зупинилася саме у Святогірській лаврі. Бо там дійсно є чому поклонитися. Представник донецької обласної ради комусь зателефонував і сказав, що група, ставлячи свічки, замовляючи молебні, подаючи записки з іменами живих і померлих на проскомідію, трохи вибилася з графіку. А ще додав: “Настоятель говорить з ними українською мовою. Вони тут такі богомольні…” А мені подумалося: дійсно, якщо українською заговорив священик – виходець з Росії, то хіба є мовні проблеми в нашій державі? Їх штучно роздувають по-літики. І немає кордонів для православ’я. Три українські лаври – Почаївська, Київська і Святогірська – як обереги і молитовники за всю українську державу.
Марія ДУБУК,
Луцьк-Донецьк
| Comments: |
