«Дід Молоз, ну, хай тато тебе купить, соб ти завзди був мій»
Чи не кожен з нас може пригадати кумедну новорічну історію – бо хоч раз у житті, а вона таки трапляється. Не минають приколи й самих Дідів Морозів та Снігурочок. У цьому переконалася, розмовляючи з Олександром Лук’янчуком та Мирославою Войтович. Пан Олександр – Дід Мороз з 20-річним стажем, а Мирослава – Снігуронька з дев’ятирічним. Колись вітання дітворі чи то працівникам виробничих підприємств від Діда Мороза організовували профспілкові організації. Згодом, коли ситуація у країні дещо змінилася, батьки й колективи самі можуть влаштувати таку веселу забаву, звернувшись у відповідну фірму. Чи не найперше у Луцьку цю приємну послугу запропонувала відома творча фірма «Ідея». Вона припала лучанам до вподоби, й роботи Снігуроньці та Дідові Морозу вистачає не лише у передноворічні й новорічні вечори, а й протягом усіх Різдвяних свят.
«Це не справжній Дід Мороз, він з годинником»
– Дідом Морозом почав «працювати» ще на електроапаратному заводі. Там профспілка організувала поздоровлення передовикам праці вдома з Дідом Морозом та Снігуронькою, ну і, зрозуміло, з подарунками. Ця ідея виявилася вдалою – люди були приємно здивовані й надзвичайно задоволені, – розповідає досвідчений Дід Мороз пан Олександр. – З дітьми працювати – це одне задоволення, у них обличчя світлі, радість щира. Але привітати їх треба так, щоб вони повірили у казку, що до них прийшли справжні казкові герої. Завжди батькам наголошую, що до столу нас не треба кликати: Дід Мороз за столом – це вже не казка, тому не сідаю ніколи. Це можу собі дозволити лише у хороших друзів, коли останній вихід, після того – додому. Костюми знімаємо так, щоб діти навіть не помітили й нічого не зрозуміли. Коли тільки-но розпочинав свою «новорічну роботу», трапився такий випадок. Вітали одну дівчинку – таке цікаве дитя було, віршики розказувало. Все пройшло чудово. І раптом дитина – на диван і в плач. Що сталося?
– Це не справжній Дід Мороз, він з годинником.
Як її не переконували, проте вона не повірила, що Дід Мороз до неї прийшов з лісу. Відтоді ніколи до дітей не йду ні з годинником, ні з обручкою.
А одного разу перед дверима квартири нас зустрічає дідусь, дає для дітей подарунки і ще... метрову різочку, та й учить мене:
– Дасте внукові, щоб знав, що нею будемо його виховувати, бо він нас не слухає.
Я вибачився й пояснив, що не Бармалей, і різочок дарувати не буду, а виховання – це вже суто сімейна справа, а не Діда Мороза.
Років сім-вісім назад була популярна Вєрка Сердючка. Ми знайшли хлопчину років 15-16, який гарно її копіював. Прийшли у ресторан «Шанхай». Під час програми два клієнти аж почали спорити на ящик шампанського: один казав – хлопець, інший – дівчина. За програмою не мав часу їм відповісти. Коли виходив з ресторану, вони мене наздогнали і таки з’ясували. Ящик шампанського треба ж було комусь віддавати.
Пам’ятаю, якогось року саме 31 грудня їхали вітати фірму «Медіа». Все завалено снігом, і наш «Жигуль» застряв. Виходимо з нього – Дід Мороз, Снігуронька, Баба Яга у повному гримі – і пхаємо. Перехожі посміхаються.
– Про «нових українців» складено чимало анекдотів. У вас з ними не було ніяких курйозів? – цікавлюсь у пана Олександра.
– Була одна ситуація ще в 90-х роках. Нас запросили провести вечір, де гуляв, можна сказати, рекет. Чесно кажучи, ми тоді ледь відпрацювали усю програму. Особливо Снігурочка мала проблеми. Після того до такої «публіки» не ходили.
Як ДАІ оштрафувало... Бабу Ягу
– Снігурочці складніше на вечорі, де збираються чоловіки, – сміється Мирослава. – Починаються коментарі, компліменти, читання «дитячих» віршиків. З дітьми справді цікаво. Колись прийшли до хати. Дитина почала розповідати віршик: «Білі мухи налетіли, все подвір’я стало білим. Мамо, а в мене соплі». Ще одна дівчинка-Сніжинка платтячко крутить, крутить: «Мамо, ти не бачиш, що в мене красота відірвалася».
Іншого разу перед Новим роком якось ішов дощ. Заходимо в квартиру, а хлопчик відразу:
– Дід Мороз, ти справді на оленях їздиш?
– Так.
– І що, на санях?
– На санях.
– Як же ти їздиш на санях, коли надворі дощ іде?
– А у мене сані літають, – викручується Дід Мороз.
– Можна я у вікно подивлюся?
Іншим разом приїхали на таксі, і дитина через вікно помітила:
– Ого! Який до нас сучасний Дід Мороз приїхав – на таксі!
Один хлопчик віршики розказав, погрався, а потім сів на руки до Діда Мороза й просить:
– Дід Молоз, ну, хай мій тато тебе купить. Взе більсе ніцого-ніцого не буде купляти, тільки, соб ти був завзди мій.
Було, що ми ходили з Бабою Ягою. Тільки у неї програма починається трохи пізніше, і вона залишилася з водієм у машині. Підходить до них міліціонер і штрафує за те, що не там припаркувалися. Катя, Баба Яга, стала пояснювати, що це Діда Мороза привезли, але він і слухати не захотів. Через декілька днів вітаємо ДАІ. Катя заходить і відразу:
– Отак, штрафуєте навіть Діда Мороза, гроші з нього здираєте. Де це таке хто бачив? Що то за «безобразіє», і тепер Дід Мороз вас має вітати.
Це така фішка була. Хтось з присутніх пішов і приніс гроші. Зал котився від сміху.
Якось нас запросили на спиртзавод на 8-му годину ранку – якраз на «планьорку». Директор хотів зробити сюрприз своїм працівникам. Уявіть картину: зранечку Дід Мороз і Снігурка «валять» на спиртзавод! Нам, сміючись, кидали фрази:
– Що, з самого ранку вже сюди?
Відпрацювали, а звідти з ящиком горілки «вивалюємо».
– Ого! Нормально! – чули, коли назад ішли.
На фірмах дорослим подобається програма, коли директорів, їхніх заступників, ну, і решту працівників робимо Петями, Колями – тобто повертаємо у дитинство. І вони залюбки це сприймають, розказують віршики так, як у дитинстві. Навіть якусь букву не вимовляють, як колись. Хоровод водять залюбки, як діти.
Цьогорічне святкування почалося 10 грудня у селі Підгайці. Жителька цього села вийшла заміж за німця, і він вперше сюди приїхав. З ними – троє маленьких дітей. 12 чи 13 грудня уже від’їжджали, тому нас запросили раніше.
– І що, в усі Новорічні ночі забавляєте публіку, не святкуючи з рідними?
– Минулого року ми не мали у Новорічну ніч замовлення – таке щастя рідко трапляється. Але вже звикли до такого графіка. Хоча працювати по закладах після другої години ночі не варто – у публіки лише бажання все коментувати, мацати. А загалом наша робота нам подобається.
Ольга ЖАРЧИНСЬКА,
м. Луцьк
Фото Миколи КОМАРОВСЬКОГО
| Comments: |
