Яскраве життя й трагічний кінець В’ячеслава Чорновола
Продовження. Початок у №51
«Краще місце, щоб знищити людину, важко знайти» (Лесь Танюк)
Про смерть лідера Народного руху України і народного депутата Верховної Ради В’ячеслава Чорновола (тоді загинув і його помічник-консультант Євген Павлів, який був за кермом) ми довідалися 26 березня 1999 року. А трагедія сталася 25 березня о 23 годині 30 хвилин біля села Городище Бориспільського району (на п’ятому кілометрі автошляху Бориспіль-Золотоноша). Автомобіль «Тойота», яким Чорновіл повертався з Кіровограда, зіткнувся з КамАЗом із дніпропетровськими номерами. Тоді повідомили, що він належить держгоспу імені Хмельницького села Олександропіль, що на Дніпропетровщині. Водій КамАЗа Володимир Куделя не постраждав. Не постраждала й машина Геннадія Удовенка, яка їхала за «Тойотою».
Міністерство внутрішніх справ, яким тоді керував всім добре відомий вже покійний Юрій Кравченко, повідомило, що водій КамАЗа розвертався у дозволеному місці на рівній частині дороги шириною 7,6 метра, порушивши вимоги пунктів 10.1 і 10.4 правил дорожнього руху – не пропустив автомобіль «Тойота», що їхав у тому ж напрямку. Водій «Тойоти» загальмував, проте зіткнення не уникнув – воно було між кабіною та причепом. Інших шляхів для маневру у водія «Тойоти» не було – про це теж говорили вищі керівники міліції.Тоді повідомлялося, що водій КамАЗа віз пшеницю з Дніпропетровської області у Волинську. Висновок міліціонерів був однозначний: ця автотранспортна пригода – нещасний випадок, який закінчився трагедією. Даних про те, що водій розвертався навмисно, немає. За словами Кравченка, водій КамАЗа був далеким від політики. Але найбільш дивним виглядало уже пізніше повідомлення тодішнього міліцейського міністра про те, що йому нічого не відомо про двох осіб, які перебували у КамАЗі. Це ж чи не головні свідки, які були допитані відразу.
Але що б не говорили генерали у міліцейських погонах, ніхто не вірив їхній версії. Тим паче, що на місце події виїжджали і соратники Чорновола, й інші обізнані у кримінальних справах люди.
Лесь Танюк, заступник голови НРУ, повідомив журналістам (про це писала газета «День»), що побував на місці катастрофи, і, на його думку, кращого місця для такого ДТП, аби знищити людину, важко знайти: з обох боків дорожньої смуги – глибокі кювети-урвища. Цікаво, що КамАЗ без проблем міг розвернутися за двісті метрів до перехрестя, або за сто – після нього. Але, порушуючи правила дорожнього руху, зробив розворот на небезпечній смузі.
Цікаве повідомлення прозвучало й від Андрія Ніцого, керуючого тоді секретаріатом НРУ, який їхав у машині Удовенка: після села Софіївка при всіх обгонах у них «на хвості» сидів «Фольксваген», але біля місця катастрофи він кудись зник...
Народний рух України тоді теж створив свою спеціальну комісію, аби з’ясувати причини автокатастрофи. Головою цієї слідчої комісії був призначений Микола Степаненко. Його висновок, що це ДТП – добре спланована акція для знищення лідера Руху. Ось що він розповідає з цього приводу: «Я місяць повзав навкарачки, робив міліметрівку, брав моделі в масштабах цих машин і відпрацьовував по секундах із калькулятором, як усе могло бути. Що я не робив, все зводиться до одного: спіймати машину в капкан можна було тільки тоді, якщо КамАЗ розвернеться раптово перед самим носом «Тойоти». КамАЗ за 50-60 метрів раптово перекрив дорогу і зупинився». Його дивує, чому в «Тойоти» не спрацювали подушки безпеки? Крім того, Степаненко стверджує, що КамАЗ міг розвернутися без застосування заднього ходу – радіус його розвороту 8 метрів, а ширина дороги на місці аварії – 15 метрів (хоча Кравченко казав, що 7,6 метра). Коли пізніше Куделі, водію КамАЗа, запропонували розвернутися на тому самому місці, йому це вдалося зробити шість разів із шести спроб. При цьому він витратив на розворот 22-24 секунди. Нез’ясованим також, на думку голови комісії, лишається питання, чому водій КамАЗа вибрав саме цей маршрут? Адже коли його запитували, то він в одному випадку сказав, що їздив цією дорогою десять разів, в іншому – що тільки двічі. Крім цього, за словами Степаненка, багато також суперечностей навколо часу, коли Куделя виїхав із села Олександропіль. За словами водія, він чекав, доки дружина йому приготує їсти. Коли ж запитали про це у дружини, то вона повідомила, що чоловік ремонтував колесо.
Але найцікавіше те, що об 11-й годині у Кіровограді вже знали, що Чорновіл збирається їхати до Києва о 19.30 і буде під Борисполем близько 23-24-ї години. Усі повідомлення щодо місця перебування В’ячеслава Чорновола могли надходити лише із середовища РУХу. Степаненка дивує, чому в ході слідства не знайшли трьох водіїв-свідків: іномарки, яка довгий час їхала за машиною Чорновола, “Жигулів”, який був на місці події і викликав швидку допомогу, автомобіля з кіровоградськими номерами, який допомагав витягувати “Тойоту” з-під КамАЗа.
До пошкодженого авто самого Степаненка не допустили. Як повідомив нещодавно Генпрокурор, «Тойоти» вже нема, що ускладнює розгляд справи. Коли її закрили, пояснював Медведько, авто відправили на металобрухт.
Москва підсобила у «спецоперації ДТП»?
Коли після виборів 2005 року змінилася державна влада, НРУ почало наполягати на поновленні кримінальної справи за фактом загибелі В’ячеслава Чорновола. Заступник голови комітету Верховної Ради (минулого скликання) з питань боротьби з організованою злочинністю й корупцією Григорій Омельченко у березні 2005 року заявив, що у нього немає сумнівів у тому, що це була спецоперація, направлена на знищення Чорновола. Він повідомив, що того ж 1999 року Євген Марчук показував йому касету, де зображена людина в масці, у роті якої була спеціальна пластина, яка змінює голос таким чином, що його неможливо ідентифікувати. Вона представилася полковником Міністерства внутрішніх справ України й детально розповіла, як була проведена спецоперація зі знищення Чорновола.
Як тільки поновився розгляд цієї справи, на сайті «Української правди» з’явилося, можна сказати, сенсаційне свідчення одного зі співробітників російських спецслужб Б., яке однозначно підтверджує, що Росія чи не найбільше була зацікавлена у знищенні Чорновола. Генпрокурор України назвав це зізнання «фантастикою», нардеп Володимир Сівкович, котрий навчався з цим чоловіком у Новосибірській школі КДБ, сказав, що, за повідомленням російських колег, у Б. «поїхав дах», а от тодішнього міністра внутрішніх справ Юрія Луценка інформація Б. зацікавила.
Цьому чоловіку довіряє й Микола Степаненко, пояснюючи, що Б. знає важливі нюанси діяльності РУХу. Його відправили на 32 дні на стаціонарне лікування в одну з лікарень МВС, де комплексно перевірили. Висновок медиків: цей чоловік цілком здоровий.
Отже, дуже стисло передам розповідь, як його називають, Б. Він повідомив про своє навчання, роботу в КДБ та виробничих структурах і про те, як потрапив в Україну «для інвестування російських грошей в українську економіку». Через деякий час його в Москву викликав Віктор Пивоваров (генерал-лейтенант запасу МВС СРСР пенсійного віку) і повідомив, що в Україні до влади рвуться націоналісти, а це означає, що дві держави розійдуться остаточно. Тому Кучма має йти на другий термін. Називалися прізвища інших людей, які могли балотуватися у Президенти, зокрема й Лазаренка. Б. доручили працювати насамперед по знищенню Чорновола і Лазаренка. А для цього він мав отримати конкретні завдання від Віктора Рабиновича (уродженець міста Одеси, проживає в Москві, доктор технічних наук, був головним редактором журналу «Промисловість» комерційно-інформаційного агентства «Мобілен»). Після розмови з ним Б. зробив висновок, що йому краще повернутися в Україну, хоча він стверджує, що вже тоді вирішив не виконувати до кінця цього завдання й повідомити про це українських правоохоронців.
У Москві він довідався, що в Україну для проведення спецоперації виїхали Тагір (авторитет злочинного угруповання в Москві і, наскільки відомо, родич якогось генерала МВС Росії) та Руслан зі своїми людьми. Про Руслана Б. відомо лише те, що він зі своєю групою мав купити декілька підприємств у Житомирській, Київській та Полтавській областях. Двоє з групи повинні були придбати КамАЗи і курсувати з товарами між містами. Тагір мав займатися зв’язками з працівниками міліції в Україні. Також ці «прибульці» повинні були забезпечити вербування «Тарана», тобто водія вантажівки, який мав підставити своє авто під авто потрібного «об’єкта». А ще з’ясувати, у яких лікарів лікуються потрібні «об’єкти». Б. відомо, що група Руслана займалася організацією ДТП у Росії.
В Києві Б. зустрічався з чоловіком за прізвиськом Убир, який йому повідомив, що кожен крок Лазаренка відомий, а от щодо Чорновола є проблеми. Зателефонував тоді якомусь Юрію Івановичу і перепитав, чи сплановує Чорновіл свої поїздки. Після цього сказав, що по Чорноволу питання теж вирішать. Зустрівшись з Убирем через три тижні, Б. зрозумів: тому відомо, що він є офіцером спецпідрозділу ФСБ. Б. вдалося через Сівковича познайомитися з Іваном Чухрасем, полковником УБОЗу, а той організував зустріч з працівником КДБ. Після звільнення з-під арешту (Б. був затриманий «Соколом») Рабинович запропонував йому приїхати до Москви і якось вирішити проблему, бо могли бути неприємності. Від Рабиновича він довідався, що був направлений в Україну на прохання Юрія Кравченка і тому його тримали під наглядом. З приводу смерті Чорновола Рабинович повідомив, що Кравченко не став ризикувати і зробив усе своїми силами. Вони перейняли московські технології й використали «Таранів», а тому все виглядає як справжнє ДТП. Що стосується Убира, то це був Олексій Пукач, який нині перебуває у розшуку по справі Гонгадзе. Б. наводить чимало цікавих фактів, але наскільки вони достовірні – це мають встановити правоохоронці (на жаль, довіра до висновків правоохоронців, можна сказати, нульова).
Після цього повідомлення Б. пригадалося інтерв’ю колишнього генерала КДБ СРСР Олега Кулагіна, який сказав Сергію Кулиді: «Україна була однією зі складових частин Радянського Союзу, і намагання відділити її від СРСР вважались найсерйознішим державним злочином. У цьому сенсі українські націоналісти були найбільшими ворогами радянської влади і тому підлягали ліквідації. Ми мали агентів і там. Вони перебували на контролі і в Москві, і в Києві. Ця політика не змінювалась ніколи. Може, стала надалі більш обережною». Зрозуміло, 2006 рік – це вже не 1999-й, але у такій політиці було й залишається чимало зацікавлених людей і в Україні.
Влітку цього року під тиском політиків та самого Президента України Віктора Ющенка Генпрокуратура поновила досудове розслідування загибелі В’ячеслава Чорновола, призначивши повторну автотехнічну експертизу. Для цього було створено слідчо-оперативну групу зі співробітників міліції і Служби безпеки України. І, як відомо, у липні 2006 року проводилася й ексгумація тіла покійного Івана Шолома, жителя села Кам’януха Волинської області, який перебував того злощасного дня у кабіні КамАЗа. Висновки експертів уже відомі...
Ольга ЖАРЧИНСЬКА
| Comments: |
