Всі дороги ведуть до Хмельницького – на ринок
Закінчення. Початок у №46-48
Українка стала турецькою невісткою
Якщо придивитися до облич, котрі миготять перед очима на хмельницьких ринках, то можна побачити багато людей зі смаглявою шкірою. Це турецькі громадяни, котрі тепер живуть в Україні, мають свій бізнес. Тут вони знайшли своїх Роксолан, тут у них народилися вже й діти. Тому не дивно, що деякі торговельні точки на ринках називаються “турецький текстиль” чи “турецька шаурма”. Одним з власників такої от забігайлівки, де можуть перекусити покупці, є Озхан Ісмаїл. На ринку в нього є ще й склад пухових подушок та ковдр, які користуються попитом у покупців. Приїхав він у місто Хмельницький понад десять літ тому як представник київської фірми, котра займалася туризмом. Тут зустрів і свою долю. Ольга Бортняк, чарівна блондинка, на той час працювала викладачем в університеті. Сьогодні вона – директор приватного підприємства “Озлем”.
– Мій чоловік фахівець з туризму, тому ми ще тоді прорахували, що варто відкрити в місті власну туристичну фірму і працювати на себе, – відверто розповідає Ольга Михайлівна. – Ми подумали: колись населення України житиме багатше, отож, і більше подорожуватиме. Якщо раніше люди відкривали туристичні візи до Туреччини, скажімо, щоб тільки налагодити свій бізнес, тобто щось там закупити, то тепер у цю сонячну країну їдуть відпочивати: купатися в морі, милуватися природою.
– Чи не шкодуєте, що перейшли на іншу роботу?
– Ні, мені цікаво працювати в туристичній фірмі, тим більше, що її власником є мій чоловік.
– Куди особисто ви їздите відпочивати?
– Часто буваємо в Туреччині. Там у чоловіка живе ще столітня бабуся. Тільки-но я зачую турецьку мелодію, аж душа радіє. Мені подобається на батьківщині мого чоловіка.
– А як же з мовою?
– У Туреччині розмовляємо турецькою, в Україні – українською, що чоловік не може зрозуміти, те йому пояснюю російською.
– А як ви вирішили проблеми з харчуванням, адже відомо, що мусульмани не їдять свинини, а українці полюбляють сало?
– Дуже просто. Ми дійсно відмовилися від свинини, бо чоловік її не їсть. Натомість надаємо перевагу баранині, курятині. Особливо подобається плов. Та, зрештою, це не головне, а головне, щоб в сім’ї був лад.
– А що означає “озлем” (саме так називається ваша туристична фірма?)
– Турецькою це ім’я дівчини.
Разом Ольга з Ісмаїлом вже 14 років. Радіють, що жителі Хмельницького все частіше вирушають у подорож за кордон, не тільки в Туреччину, але й в Єгипет, Болгарію,Чехію, Індію...
– Ми не єдина турфірма в місті. Є й інші, – додає Ольга Бортняк. – А це свідчить, що є конкуренція, що роботи всім вистачає і люди все-таки стали жити заможніше, якщо мають можливість подорожувати не тільки Україною, але й іншими країнами Європи.
Таких сімей, як Бортняк-Озхан, у Хмельницькому вистачає. Деякі з них ведуть також сімейний бізнес. Тому не дивно, що у місті є навіть бари, в яких господарюють, притому досить успішно, вихідці з Туреччини.
Чи довговічна торгівля під відкритим небом
– Я впевнений, що з часом ось ці палатки з крамом будуть в минулому, – мовив один з власників торговельних точок на ринку. – Якщо подумати по-європейськи: хіба то добре, що люди працюють на морозі? А хіба зручно покупцеві ходити по ось таких рядах і до чогось там прицінюватись? Ні. Це вчорашній день. Ви бачили у нас в Хмельницькому приватні продовольчі магазинчики? Вони вже є. Якщо в людини є капітал, вона думатиме й про покращення умов праці. З часом виростуть і супермаркети, де буде тепло та зручно і де торгуватимуть тими ж светрами чи ковдрами. Просто все повинно відбуватися природно, не стихійно.
Поки час для покращення умов праці не настав, продавці й надалі мерзнуть на своїх робочих місцях. Як самі кажуть, при масовому безробітті це теж робота. Та й скільки тої зими? Коли холодніше, палатки зачиняються раніше, десь об 11 годині ранку. В теплу пору продавці торгують до обіду. Після них є робота й іншим службам – прибиральницям, котрі загрібають-вимітають сміття, різні коробки та упаковки. Далі між рядами йде охорона. Поволі зачиняються харчевні. Тільки в деяких далекий гість поспіхом купує собі бутерброд (їхати на схід України чи навіть у Львівську область – дорога неблизька). Зі стоянок виїжджають буси та автобуси. Життя на ринках стихає. Покупці, “затарившись”, підраховують свої торби у синьо-білу клітинку, чи, бува, котроїсь не забули, а продавці – гроші. Скільки їх “припливло” за ось цей морозний день до Хмельницького? Сотні, тисячі, мільйони? Завтра все повториться. І знову темінь прорізуватиме світло фар десятків машин та бусів, що поспішають до міста, яке торгує зі всім світом навіть вночі.
Марія ДУБУК,
Хмельницька область
| Comments: |
