«Тату, не макутайся, мамо, не кици!»
Відразу попереджу: хай вибачать мені наші читачі за те, що далі речі буду називати, так би мовити, своїми іменами. Бо, погодьтеся, як говорити про “погані” слова без цих “поганих” слів? Тим паче, сказаних малечею, яка, до речі, незважаючи на вік, вставить їх, як-то кажуть, до місця.
Отож, якось на дні народження, де гостювало багато молодих знайомих, заговорили про дитячі “погані” слова. А мова на цю тему зайшла тому, що трирічний хлопчик господині, який ніяк в обід не міг заснути у спальні, зайшов до вітальні, став у порозі і, взявши руки в боки, грізно сказав:
– Ану, б..., спати!
Всі гості оніміли, а хазяйка так зашарілася, що й слова вимовити не могла – у їхній інтелігентній сім’ї ніхто зроду не матюкався. Вибачившись, вона вивела сина з кімнати.
І в нас відразу зайшла розмова на цю тему. Стали згадувати і “свої” випадки. А господиня, пізніше приєднавшись до нашої розмови, зі сміхом пояснила, звідки ж син чув такий вислів. Виявилося, як сказала дитина, так їх вкладає спати... вихователька у дитсадку.
Інша гостя теж розповіла, як вперше почула від своєї п’ятирічної дочки Олесі матюк. Чекаючи у черзі до лікаря, дитина задивилася, як молода жінка вкутувала своє немовлятко. Олесина мама й запитала: “Доцю, може, й тобі народити братика?” Недовго думаючи, дівчинка, махнувши рукою, відповіла: “А ну його кіб... мат...!” – і зрозумівши, що бовкнула щось не те, замовкла і пильно подивилася мамі в очі.
– Не повірите, – ділилася враженнями Олесина мама, – я від несподіванки ніби в рот води набрала, а тоді як засміюся. Трохи отямившись від шоку, спокійно сказала: мовляв, доцю, не гарно говорити погані слова. З того часу, а дитині вже скоро десять років, я жодного матюка від неї не чула.
– А моїй Даринці як заклинило, – розповідала про свою семирічну дочку вже інша жінка. – Наша баба може зі злості щось «загнути», але то рідко, а дитина й собі повторює. Якось у нас на іменинах Даринка каже (добре, що хоч до моєї сестри): “Тьотя Таня, у вас губи блищать, як собачі яйця!” Я не знала, де від сорому перед гостями подітися, а моя мама по-доброму присоромила її: “Дитино, де ти бачила таке говорити!” Думали, що подіє на неї. Та наступного вечора вона знову видала. Цілий день ходила в піжамі по хаті і, побачивши мене у вікні, як закричить на цілу хату: “Бабо, бабо, мама йде – нам буде п...!” Не знаю, що вже з нею робити: чи сварити, чи бити...
– Нічого, зроби так, щоб зрозуміла, що це погано, – підхопила розмову ще одна знайома. – Моя Саша (їй тоді було рочків зо три), поки ми жили в її батька, до кожної ляльки матюка мала, бо він матюкався, як сапожник. А потім ми розійшлися – і дитина всі “погані” слова забула. Але от недавно розказувала, як в садочку один хлопчик назвав дівчинку “сукою”. Я сказала: “Ти, Сашенько, знаєш, що негарно казати погані слова”. Вона ствердно кивнула, а тоді запитала: “І все-таки, хто така сука?”
Слухаючи цю розмову, я пригадала свого давнього знайомого. Він ріс, так би мовити, у тепличних умовах – вдома ніхто навіть слово “дурень” не казав. І от коли цьому “чоловікові” було шість років, з ним поділився своїми враженнями такий же друг: “У школу треба йти, а я ще, бляха, читати не навчився”. Про цю “бляху” потім хлопчина допитувався у своєї баби. А коли пішов до школи, то швидко зорієнтувався у лексиконі і завів зошит, де записував... анекдоти з матюками. І навіть створив на окремому листку “Словник матюків”, де популярно, як і годиться у справжніх словниках (а хлопчина був розумний і допитливий), писав значення кожного матюка. Потім це у нього минуло, і хлопчик виріс хорошою солідною людиною, не матюкається, хоча може вжити сучасний жаргон.
...Поки ми розмовляли на цю делікатну тему, до кімнати забіг дворічний хлопчик, батько якого якраз сказав “Чорт побери”, і зі злістю крикнув:
– Тату, не макутайся, мамо, не кици!
Ось так. Дитячими устами говорить істина?
| Comments: |
