Кого вибрати: сина чи доньку?
З Любою зустрілися у нашому дворі – вона з шестирічним внуком вигулювала песика. Так сталося, що слово за словом, ми познайомилися ближче, і якось розмовляючи, жінка «виплакала» усі свої життєві негаразди, що тягарем лежали у неї на серці.
Свої проблеми завжди вирішувала, а до синових «ума не прикладу». Серце кров’ю обливається, дивлячись на його страждання, – зізналася Люба й відкрила свою душу...
Через горілку одна мати відреклася від дитини
Толік у неї один. Ріс нормальною дитиною. Хоча особливими талантами не відзначався, проте й задніх у школі не пас. З поведінкою проблем теж не було. Після школи одразу в інститут не поступив, що, можливо, й позначилося на його подальшій долі. Від армії тоді не «відмазався», сподіваючись, що військовий квиток може в житті знадобитися.
– Ой, якби була знала, що так у нього життя піде шкереберть, на платне навчання його відправила б. Можливо, тоді все склалося б якось по-іншому, – плачучи розповідає мама. – Коли з армії повертався додому, в дорозі познайомився з дівчиною. Вона їхала із Запоріжжя до своєї сестри погостювати. Весь той тиждень, поки вона була тут, син з нею зустрічався. Мабуть, побачила, що зможе його «обкрутити», бо згодом сюди переїхала і влаштувалася на роботу барменшою. Через півроку Толік повідомив нас, що одружується (два роки тому Люба поховала свого чоловіка). Ми з чоловіком не були у захваті від такої звістки, але й категорично не заперечували – боялися: раптом зараз не дозволимо, а потім щось не складеться, і буде нам усе життя дорікати.
Наташа мені вже при першому знайомстві не сподобалася. Маю на увазі характером, бо зовні їй догани не даси. Якась така метушлива, й ті «шуточки» її дурнуваті... Не знаю, чим вона йому до душі припала. Може, перша була, і думав, що вже найкраща. Словом, зробили ми весілля. Її батьки навіть не запитали, чи допомогти чим. Приїхали гостями і гостями поїхали.
Найгірші проблеми з’явилися, коли народився Андрійко. Повірте, такого не бачила, щоб мати була настільки байдужою до дитини. У неї в голові тільки гульки. Ввечері залишала дитину – і до подружок, таких самих, як сама. Тоді нарешті Толік побачив, кого взяв собі у жінки. Зрозуміло, почалися сварки. Йому в той час запропонували хороші заробітки у Москві. Він забрав туди Наташу – сподівався, що відірве її від тутешніх подруг. Андрійка залишили на мене. Я в принципі не заперечувала, бо на роботі мала невисоку зарплату. Тих грошей, які отримував чоловік, нам вистачало. А Толік дуже хотів купити собі квартиру, от і поїхав на заробітки.
Але й у Москві через деякий час Наташка знайшла собі компанію. Мабуть, він її справді любив, бо до останнього за неї чіплявся. Навіть забрав Андрійка, сподіваючись, що син зупинить матір від гульок. Ми його переконували, що нічого її не змінить. Не хотів слухати. Так і сталося – вона у тій Москві настільки розпилася, що повіялася невідомо куди. Ми тоді забрали Андрійка назад.
Інша через «педагогічні» принципи забрала доньку від батька
А Толік через два роки познайомився в Москві з якоюсь вчителькою. Правда, цього разу він вже з нами радився. Навіть попросив мене, аби приїхала познайомитися з нею і сказала, яке вона справляє враження. Правду кажучи, мені не хотілося мати за невістку кацапку, але поганого про неї нічого не могла сказати. Дівчина говорила зі мною так мило, до Толіка гарно ставилася. Я тоді не розуміла, що вона настільки хитра й так улесливо поводилася, щоб тільки мені сподобатися. Толік з нею одружився. Вона знала, що у нього є син і те, що він не збирається залишатися в Росії. З Людою, так її звати, у них народилася донечка Маша. Ця дитину доглядала так як треба. І жили вони там непогано. Син заробив гроші й повернувся додому, вона не противилася. Тут вступив у долю на будівництво квартири. Ми в ній тепер з ним і живемо, свою здаю квартирантам.
Коли вони приїхали сюди, я зрозуміла, яка моя невістка насправді. Заговорила вона вже не тією улесливою мовою, а такою, якою вміє. І почала прискіпуватися до Андрійка – все їй не так. Звичайно, я за дитину весь час заступалася. Мені його шкода, що воно без мами росте, а тут ще й ця зі своїми претензіями. Андрійко спочатку до неї горнувся, і я так сподівалася, що вона замінить йому маму. Де там, згодом і я для неї ворогом стала, бо, бачите, «ребенка балую».
Якось пішла на базар, години дві не була вдома. Приходжу, Андрійко у моїй кімнаті лежить на ліжку і схлипує. Я до нього:
– Дитинко, що сталося?
Він ще голосніше заплакав. Повертається і до мене тулиться. Як глянула, а у нього під очком синячок. Давай допитуватися, що сталося.
– Тьотя Люда мене вдарила.
– Чим? За що?
– Я Маші цукерку дав, а вона вимазалася. Тьотя Люда побачила і вліпила мені ляпаса.
– По обличчю?! Оцей великий «педагог»! Вона ж так всім говорить, – не могла повірити в це.
Того дня я вперше закатала скандал. А коли прийшов син, то заявила, якщо ще раз Люда підніме руку на Андрійка – можуть забиратися геть.
– Для вас один внук существует, только й слышу: «Андрийко, Андрийко», а Машенька, как чужая. Как вы его воспитываете? – верещала вона.
Я розумію, що дитина інколи заслуговує на покарання, але для цього є відповідне «місце». Де це бачено, дитину бити по обличчю? Син вже тоді опинився між двома вогнями і не знав, як бути. А коли прийшов час перебиратися на нову квартиру, вона заявила, щоб Андрійка залишив зі мною. Чоловіка вже на той час я поховала. Він тяжко переживав за внука, мо’, це й призвело до інфаркту. Толік категорично заявив, що дитина має бути з батьком, а якщо буде потрібно, то, мовляв, мама пригляне. Андрійко за татом аж вмирав, він це прекрасно бачив і розумів. А вона вперлася:
– Твоя мать его розбаловала, пусть теперь и смотрит.
Почалися сварки. І що вона робить? За манатки й Машеньку – та в Москву до батьків. У сина в 26 років з’явилася сивина. Він так старався, щоб мати нормальну сім’ю. Добре вже й тут заробляв. В квартирі зробив ремонт, меблі купив. Діти й жінка – одягнуті. Холодильник ніколи не був порожнім. І такий талан: та повіялася, але дитину залишила, а ця втекла з донькою, яку він теж дуже любить. Спочатку, коли до неї телефонував у Москву, і говорити не хотіла. Та, мабуть, на маминих харчах так не бісилася, як на чоловікових, бо згодом вже трубку не кидала. Якось після розмови з нею Толік мені сказав:
– Люда не проти повернутися, але за умови, що Андрійко буде з тобою. А в іншому випадку Машеньку мені не бачити.
Знає, де болюче місце, туди і б’є. А тут ще й Наташка об’явилася, згадала про сина – з подарунками приходить. Ось вже два місяці набивається до Толіка. Клянеться, що стала людиною, у всьому розкаюється і просить її прийняти. Він у розпачі, не знає, що робити: за Машенькою скучає, але й без Андрійка теж не може. Дивлюся на нього, а чим допомогти, що порадити – не знаю. І там – дитина, і тут – дитина. Бо вже про жінок він не думає. Але я йому кажу, хоч не знаю, чи правильно:
– Сину, а зможеш ти жити з людиною, яка ненавидить твою дитину? Тут ти без дочки, там будеш без сина. І такі умови для своєї дитини створюєш не сам, а її мати.
Він це розуміє, але ж душі від цього не легше. Може, час трохи залікує його болі. А мо’, таки зійдуться з Наташкою і почнуть нормально жити. Не знаю. Я тепер і в церкву почала частіше ходити: прошу Бога, щоб допоміг моїй дитині. І чого вже у нього така доля нещаслива?
Ольга ОКСАМИТ
| Comments: |
