У Підзахаричах діє… шість музеїв,
Цього року фестиваль “Захарецький Гарчик” вшосте відбувся у селі Підзахаричі Путильського району. Щоб показати людям неповторну унікальність місцевих мешканців і їх ремесла, організатори фестивалю передбачили у програмі не тільки виставки-продажі чудових виробів, а й роботу творчих майстерень з декоративно-прикладного мистецтва, майстер-класи відомих писанкарів, бондарів, вишивальників. І, звичайно ж, відвідування музейних експозицій, у тому числі й виставки чудових вишивок уродженки Підзахаричів, відомої майстрині Ксенії Колотило, котра нині мешкає в Австрії, знайомство з музичними, пісенними скарбами, народними танцями, представленими місцевими фольклорними колективами, аматорами із сусідніх сіл Путильщини та Вижницького району, з Івано-Франківщини.
Тут, і тільки тут можна придбати гарчики на будь-який смак – від мініатюрних сувенірних і звичайних, розміром з пивний кухоль, до великих, придатних для свіжої гуслянки, адже до газдівських кошар чабани приганяють овець з полонин, де випасали ціле літо. Гуслянка – це кисломолочний продукт, за смаком схожий чи то на ряжанку, чи на сметану, її не можна порівняти з магазинним товаром. Вона – основний продукт харчування гуцулів. Вони з покоління в покоління передають уміння гуслити молоко, готувати овечу бринзу та інші традиційні страви. А для гусління, тобто сквашування, здавна використовують спеціальний дерев’яний посуд, схожий на великий кухоль з кришкою, що називається гарчиком. У ньому гуслянка може зберігатися роками. Особливо знаються на виготовленні гарчиків мешканці старовинного села Підзахаричі, за що їх самих стали називати гарчиками або гарцями.
Цікаво, що саме поселення, яке розкинулося попід горами, довгий час було відрізане від цивілізації. Тож не дивно, що понині зберегло коштовну автентичну спадщину й шанує давні народні традиції, справляючи колоритні гуцульські весілля. Не тільки бондарством займалися місцеві газди, а й різьбленням, ткацтвом, килимарством (вівці у гуцулів не переводяться), вишиванням, іншими ремеслами, що нині є візитною карткою гуцульського народного мистецтва.
Скажіть, у якому ще селі діє п’ять музеїв народних ремесел, музей етнографії та ремісництва Гуцульщини, родинні школи мистецтв?! До того ж, на тлі розмаїття народних митців та умільців було розкрито своєрідний феномен їх доброзичливості й гумористичного ставлення до життя: у Підзахаричах можна записувати цілі збірки жартів, смішинок і життєвих анекдотів – притрафунків, приправлених гуцульським перченим гумором, що хоч інколи й змушує зашарітися, та ніколи не ображає грубістю.
А ще Підзахаричі відомі тим, що тут вперше у гірському Путильському районі з’явився первинний осередок сільського туризму. Створила його у власній оселі унікальна жінка Фрозина Том’юк разом з чоловіком. З її ініціативи відкрилися оті музеї старожитностей, експонати для яких взялася вишуковувати у місцевих оселях і „заразила” цією справою усю сільську родину. А кілька років тому разом з однодумцями – керівником Чернівецького обласного громадського молодіжно-екологічного об’єднання „Буквиця” Марією Коняк та відомою буковинською журналісткою Людмилою Чередарик – перетворила скромні Підзахаричі у своєрідну столицю фольклорно-етнографічного фестивалю-ярмарку під назвою „Захарецький Гарчик”.
Можна не сумніватися, що жоден гість, що навідався сюди у ці щедрі осінні дні бабиного літа, не покинув гостинне село, не скуштувавши гуслянки, бринзи, кулеші чи ще чогось суто гуцульського. Не обійшлося, звісно ж, без калганівки – саморобної горілки, настояної на корені калгану, який ще називають козацьким. Бо цей напій, запевняють гарці, не тільки дарує добрий настрій та гумор, а відновлює сили, підтримує захисні сили організму, додає здоров’я.
У такому разі, міркую собі, усі, хто фестивалив, отримав одразу кілька порцій оздоровчого бальзаму – від гірського повітря, від чудових вражень, від спілкування з добрими, цікавими людьми та ще й від цілющого кореня. Не дивно, що хотілося веселитися, розважатися – як тут кажуть, набуватися. І співати, особливо куплет коломийки:
„Та єк ми си посходили,
То собі побудьмо.
За нас люде най говорят,
А ми собі – будьмо...”
Валентина МАЦЕРУК,
Чернівецька область
На фото Артема МАЦЕРУКА експонати музею
| Comments: |
