«Минули роки, та Андрія не забула»
Коли мені було 16 років, подруга познайомила зі своїм хлопцем. Андрій став приділяти більше уваги мені, та я не зважала, бо тоді зустрічалася з іншим. Не знаю, чому я сподобалася Андрієві, але він таки добився мене. Через деякий час я зрозуміла, що кохаю його всім серцем. Не знаю, чи він мене любив. Але ті дні і ночі, проведені разом, були сповнені ніжності і кохання.Десь через сім місяців він запропонував поїхати до його батьків. Я погодилася, ні про що погане не думаючи. Коли познайомилася з його батьками, Андрій сказав, що ми лишаємося. Тієї ночі я віддала йому всю себе, і наступного дня він не захотів відвозити мене додому. Ті три тижні, які я провела у нього, були просто неземним раєм. Але, як каже народна мудрість, всьому доброму приходить кінець.
Настав день, коли Андрій вирішив відвезти мене додому. Здавалося, ніщо не передвіщало біди, але коли ми виїхали за село, зупинилися, він схилив голову і заплакав. Мене це насторожило, але він сказав, що в око попала комашка. Вдома Андрій пообіцяв моїм батькам, що візьме мене заміж. Проте коли він поїхав, щось у душі мені підказало, що більше ніколи не повернеться. Лише пізніше я зрозуміла, до чого були ті сльози – він знав, що ми розлучаємося. Боже, як мені було боляче! Я просто помирала, серце розривалось на маленькі шматочки, здавалося, земля йшла з-під ніг. Я настільки його любила, що не могла без нього жити – наче він був повітрям, яким треба дихати...
Але, як казала моя мама, час гоїть рани. Йшли дні, тижні, місяці, а його не було. Я зрозуміла, що він не повернеться, що треба жити далі, що треба спробувати збудувати сім’ю з іншим. Зустріла хлопця, з часом вийшла за нього заміж, хоча його не любила. Погодилася на це, можливо, тому, щоб були діти, за якими забула б Андрія.
Спочатку, здавалося, все було добре. А коли народилася дочка, я зрозуміла, що зробила помилку. Почалися сварки в сім’ї, докори, сльози, бо ми перестали розуміти один одного. Вітя завжди знав, що між нами був хтось, хоча мені не казав. Ми з ним розійшлися, і зараз виховую дочку сама.
Дізналася, що Андрій одружився, у нього народилась донька, живе він щасливо. Я нічого не хочу від Андрія. Просто не можу зрозуміти, яка причина, що він мене покинув. Чому? Він розбив моє життя, і хоча минуло вже майже п’ять років, я не можу скласти його докупи. Колись Андрієва мама сказала моїй, що він мене покинув, бо я з іншим. Це неправда, я чекала його, доки зрозуміла, що він не повернеться. Не знаю, як жити далі. Не можу нікому довіритися, бо здається, всі чоловіки однакові.
Тетяна,
Волинська область
| Comments: |
