За ким піде «Наша Україна»?
Є такий народний вислів: море переплив, а при березі утопився. Він чи не найкраще характеризує політичну кар’єру партії «Наша Україна». Бо як достойно партія Віктора Ющенка долала усі перешкоди і таки прийшла до влади, так само вона тепер летить на повних парах зі свого Олімпу. Чи вдасться їй віднайти ту глибу, за яку можна було б зачепитися, аби втриматися на відповідній позиції, судити важко. Якщо поглянути на останні події, то «Наша Україна» і з суб’єктивних, і з об’єктивних причин опинилася, як кажуть, між молотом та наковальнею...
Хтось у партії мріяв про посаду...
Однак, перш ніж робити якісь висновки, аналізуючи останні події, варто почути думку самих нашоукраїнців. Перша розмова – з учасником з’їзду партії однієї із західних областей (називатися чоловік не хоче).
– Все відбулося дуже швидко й лаконічно. Безсмертний розпочав з’їзд, Президент різко розкритикував роботу партії і її керівництва – і з’їзд перенесли на три тижні. Найбільше здивувало, що навіть не було стола президії. З гальорки почали скандувати: «Давай з’їзд», потім прізвище Катеринчука. Тепер сформовано робочі ради, у які входить по три людини з області. Одні працюють над Програмою партії, інші – над Статутом. Цікаво, що у По-літраді передбачено вже не 175 чоловік, а більше 200. Хоча це занадто велика кількість. Стільки людей там не потрібно. Списки тих, хто входить у Політраду, майже не змінилися – знову родина Ющенка і його «соратники». Якщо раніше неприємні ситуації в партії пов’язував з Безсмертним, то тепер зрозумів, що він – «пєшка»...
А ось міркування волинянина, нині народного депутата України Володимира Карпука, який добре знає настрої однопартійців, так би мовити, зверху й знизу.
– Питання щодо ситуації складне як для партії, так і для мене особисто. «Наша Україна» мала велику довіру. Вона повинна була стати оплотом і базисом помаранчевої команди й зреалізувати ідеологію Майдану. Правда, у кожного своє бачення ідеології. Хтось хотів бачити себе у владі, хтось – бандитів у тюрмах... Але так склалося, що відповідальність за всі процеси, які відбуваються у державі, лягла на «Нашу Україну».
Але давайте повернемося до минулих подій. На жаль, партії демократичного спрямування багато сили затратили на боротьбу поміж собою. Електорат у всіх один, й усі головним супротивником бачили не Регіони, а «Нашу Україну». Це найбільша біда, що не вміємо домовлятися. На мою думку, тому, що не маємо людей з державним мисленням. Ті, хто вважає себе елітою нації, хоча я з цим не можу погодитися, більше дбають про власні інтереси, аніж про державні й національні. Біда й у тому, що в народу надто живуча ідея: все може змінити одна людина. І дуже швидко. У нас ця ідея покладалася на Президента, а відповідно й на партію, яку він представляє. Навіть ті підступні речі, які мали, а це зрада Мороза, теж внесли свій негатив у «Нашу Україну». При створенні коаліції виникало багато питань. Ще під час Помаранчевої революції було видно, що ми – різні. І це вимагало відповідних документів, які визначали б засади внутрішньої і зовнішньої політики, аби знати, що міністр чогось не викине. Це забрало багато часу. Антикризова коаліція взяла за основу документ цих домовленостей, особливо економічний блок питань. І з Партією Регіонів ці речі узгодилися за півтори доби.
Багато негараздів, як на мене, у зв’язку з тим, що своєчасно не була заявлена позиція ради партії, президії, голови. Можливо, тому, що Президент дистанціювався під час виборів. Важко поєднати і посаду голови партії, і президентство. Я серцем хочу бути в опозиції – це легше. Але коли бачиш, що нема загальнонаціонального лідера, який би об’єднав всю Україну, зараз вони уособлюються в Ющенкові і Януковичу, то треба думати, як зробити успішні кроки заради майбутнього. Бути в опозиції найлегше. Важче домовлятися, знаходити те, що об’єднує.
З’їзд має визначити, як «Нашій Україні» діяти далі. Ми проводили засідання Ради, і прийняли рішення, що дії повинні базуватися на основі Універсалу. Якщо робити висновки суто з того, що подається у ЗМІ, то в багатьох питаннях можна помилятися. Політик має прогнозувати, а потім пояснити чому так не сталося – це за Черчілем. Президент бачить набагато більше дієвих механізмів, корисних для держави.
Судячи з того, яка ситуація у нас в області між держадміністрацією та радою, говорити однозначно, що помаранчева коаліція була б кращим варіантом, важко. А такі ситуації в багатьох регіонах.
Лідером партії, на мою думку, безумовно, має бути Президент. Заберіть Юлію Тимошенко – і її блоку не буде. Зараз важливо визнати помилки, аби їх не повторювати. «Наша Україна» – це люди, які пройшли вибори, взяли якусь відповідальність на себе. Так само очевидно, що це партія влади, партія переможців. І дехто хотів через неї отримати посаду. Перебуваючи у парламенті Киргизстану, Таджикистану, зрозумів, що там надзвичайно обізнані з роботою парламенту в Україні і загалом із ситуацією у нашій державі. Для них Україна – взірець демократичного розвитку. Зрушення є. Політики, які будуть керуватися власними інтересами, відійдуть. Це вже й тепер видно. Талановитий політик той, який вміє свої дії співвідносити з часом. Життя змінюється.
Президент критикував самого себе?
Багато в чому з Володимиром Карпуком можна погодитися. Адже у розколі, так би мовити, помаранчевих сил чимало вини і з боку Юлії Тимошенко, яка бачила Прем’єром лише себе, і з боку соціалістів. Правда, Юлія Володимирівна після виборів мала повне право на цю посаду. А от Мороз, тричі не задовольнивши свої амбіції щодо президентства, й підготувавши під себе політреформу (точ-ніше, важелі впливу), зі своїми п’ятьма процентами(!) марив хоча б посадою спікера парламенту. Для цього він і використав Майдан, удостоюючи його «своєю персоною», та вимагаючи пакетного голосування у відповідальний момент, аби протягнути політреформу. Хоча можна було передбачити, що від цього «товариша» слід чекати. Мороз – найяскравіший приклад «вовка в овечій шкурі». Тепер він дивується, коли його запитують, чи хоче бути ще Президентом: «А навіщо це мені?» Хоча згідно з результатами виборів головою ВР мав бути представник нашоукраїнців.
Ще задовго до коаліційних перипетій певні дії Президента, лідера «Нашої України», теж «націю» приголомшили. Особливо його меморандум з Януковичем, який став «вказівником» на шляху до парламенту для всіх «бандитів, які мали сидіти у тюрмах». Той же післякоаліційний круглий стіл як «взірець прозорості дії влади», коли виписувався ні до чого не зобов’язуючий Універсал, який закінчився кулуарними нічними домовленостями, де теж фігурували члени «Нашої України»... Все це та багато іншого вкупі й позначилося на рейтингу партії.
Швидше за все, на з’їзді одна частина буде підтримувати Президента, друга наполягатиме на опозиційному виборі. Не виключений і розкол. А ця перерва – насамперед можливість прихилити до Президента якнайбільшу частину партійців. Проте чи з Президентом, чи без нього «Нашій Україні» буде непросто втримати своїх виборців. З одного боку, майже всі її прибічники категорично не сприймають нинішню біло-голубу владу, до якої Президент горнеться «заради об’єднання Сходу і Заходу». А якщо точніше, щоб не втратити своїх людей в уряді. Але такий «хід в коаліцію» – це втрата «Нашою Україною» чималої частини прихильників. З іншого боку, опозиціонерам треба буде знаходити спільну мову з Юлією Тимошенко, яка впевнено набирає собі очки (в опозиції це завжди робити легше). «Старо предание, но верится с трудом»... Можна й дистанціюватися. Для цього потрібен гідний лідер. Такий поки що не вимальовується...
Недарма говорять: куй залізо, поки гаряче. «Наша Україна» та її лідер мали гарні шанси, аби не опинитися в нинішній ситуції, і могли на парламентських виборах отримати вагоміші результати, якби біля її керма не стояли «любі друзі». Бо еліта нації – це не грошові мішки. Президент це починає розуміти. Але поїзд уже пішов. Тому не дивує таке величезне бажання вскочити в останній вагон з надією вплинути хоча б на його напрямок...
Ольга ЖАРЧИНСЬКА
| Comments: |
