Сім’ю розбили… ігрові автомати
Лариса приїхала у велике місто з віддаленого поліського села – вступати у медичний університет. Щастя усміхнулося юній розумниці, і вона стала студенткою. Мріяла зробити кар’єру, стати відомим ім’ям у медицині, тому увесь вільний час віддавала лише науці. Вже навчалася на шостому курсі, а стосунків з парубками, що вилися навколо неї, свідомо не заводила. Її вважали гордовитою, навіть неприступною. Яким було здивування подруг, коли у дівчини нарешті з’явився Він: уважний, турботливий, щедрий. І вона відповіла взаємністю.
Замість розкішного весілля – скромна вечірка
Сергій увірвався у життя Лариси несподівано, навіть випадково. Познайомила їх господиня помешкання, де жила студентка. Вона робила в квартирі невеличкий ремонт і найняла одну недорогу бригаду. Серед робітників був Сергій. День за днем – між квартиранткою і майстром зав’язалися романтичні стосунки.
Єдине, що трохи насторожувало дівчину, його вік – Сергій був років на десять старшим від Лариси. Та кохання відганяло від серця погані думки. “Коли старший, то мудріший, має більший життєвий досвід”, – казала усім.
А десь через місяць Сергій звільнився з роботи. Дівчина довго випитувала, чим же господиня не догодила майстрові, бо ж і платила вчасно, і завжди старалася нагодувати хлопців чимось смачненьким.
– Не бери в голову, то я з прорабом посварився, – сказав кавалер. – На днях обіцяють нову роботу, буду більше зайнятий, платитимуть краще…
Та минали тижні, а нової роботи Сергій не мав.
Той вечір Ларисі запам’ятався на все життя. Розкішний кошик квітів, пляшка вишуканого вина і… перстень. Коли Сергій освідчився їй в коханні та запропонував одружитися, дівчина погодилася, не роздумуючи (тож її батьки могли тільки мріяти про міського зятя, про те, що їхня дочка вирветься нарешті із села, буде забезпеченою в житті). Вона просто мліла від щастя й зовсім забула поцікавитися, звідки у нього гроші на таку розкіш. А ще Сергій показав ключі від майбутньої квартири, куди мав привести наречену.
– Це нам подарунок на весілля від моїх батьків, – сказав, і за півгодини вони оглядали красиве приміщення майже у центрі міста.
Весілля вирішили не відкладати. Після Пасхи заручилися, а на Зелені свята мали вінчати молодих. Та раптом Лариса без попередження зайшла в гості до свого коханого й замість Сергія застала вдома… майбутню свекруху.
– Ах ти, лярво! – сипалися на адресу дівчини образливі слова. – Закортіло заміж? Знайшла собі кавалера з квартирою і крутиш ним на всі боки?
Лариса стояла, як вкопана, не могла хоч щось відповісти. Потім взяла себе в руки й спробувала пояснити, що закохана, мріє мати гарну сім’ю, народити Сергієві діток. “Хіба ж це гріх?” Але її ніхто не чув. На прощання його мати грюкнула дверима зі словами:
– Можете жити в цій квартирі, але ми з чоловіком вам нічим допомагати не будемо. Й на весілля не чекайте!
Саме нагодився Сергій. Лариса запитально глянула на нього – мовляв, який же це подарунок на весілля? Той лише винувато опустив очі й нічого не пояснив. Наступна фраза взагалі шокувала дівчину:
– У нас немає грошей на весілля, тобто у мене нема. Я думав, батьки дадуть…
А як же її мрії? Святково прикрашене кафе, гарна музика, студентські друзі? Невже такий радісний і щасливий день доведеться відмінити? До весілля залишалося чотири дні, гості отримали запрошення.
Лариса наважилася на важкий для себе крок. Телефонний дзвінок до батьків у село тривав, здавалося, вічність. Сльози стискали їй горло, переривали кожне слово – Лариса заледве змогла все розповісти. Мама попросила не відкладати весілля і на ранок привезла усі гроші, які змогла заощадити й позичити. Їх ледве вистачало на невеличку вечірку для 15 гостей. Кафе, музика, прикраси так і залишилися у мріях.
Дорога з роботи привела у казино
…Сергій знову запізнювався з роботи. Лариса не знаходила собі місця, снуючи по тій же однокімнатній квартирі. Чому сімейне життя так різко відрізняється від зустрічей під відкритим небом, чому немає тих солодких поцілунків і милих серцю розмов?
Вона пригадала, як після весілля Сергій влаштувався на якусь роботу. Правда, малооплачувану, але для молодої сім’ї вистачало на найнеобхідніше. Спочатку він приносив щотижня однакову суму. Потім – трішки меншу. Одного місяця в день зарплати повернувся з порожнім гаманцем.
– Мусив гасити заборгованість за квартиру, що назбиралася за кілька років... Сказали, якщо терміново не погасимо, нас виселять.
У ту мить Лариса навіть пошкодувала коханого, бо ж сама не працювала, а весь тягар утримання сім’ї лягав на нього (якщо не рахувати безкінечні “сумки” із села, завдяки яким вдавалося зводити кінці з кінцями). Проте одного разу, коли принесли квитанцію на оплату квартири, дівчина поцікавилася, чи зменшився борг. Працівник ЖЕКу окинув її принизливим поглядом і наголосив, що борг не тільки не зменшився, а й за останні два місяці зріс!
Її наче облили окропом. “Бреше”. Ця думка не давала спокою вдень і вночі, але поговорити з Сергієм не наважувалася. Вирішила, краще простежити за чоловіком. У суботу, коли він мав отримати тижневий розрахунок, Лариса крадькома пішла слідом.
Він вийшов з бухгалтерії, заховав у кишеню конверт (“Мабуть, з грошима”, – подумала.) і попрямував на вулицю. Але повернув не у бік дому, а зовсім на іншу вулицю. “Невже когось має?” – кожен крок слід у слід давався страшенно важко. Ноги підкошувалися, але вона йшла. Раптом Сергій зник за красивими великими дверима. Над ними світився напис “Казино”. Лариса широко відкрила очі й намагалася ущипнути себе: чи могло таке трапитися в її житті? Красиві сяючі букви тяли її свідомість на шматки. Невже сюди її коханий чоловік носить гроші, невже це є сенсом його життя, а вона така неуважна, що цього ніколи не помічала?
Зайти у казино не наважилася, обдумуючи своє життя, побрела додому. Вже минула північ, а Сергія все не було. Лариса прокидалася від найменшого шурхоту в під’їзді. Щось стукнуло – бігла до дверей. Ні, це не Сергій. Перша, друга година. Десь о четвертій ночі пролунав дзвінок. Скільки так ще триватиме?
Наступного дня чоловік на роботу не пішов. Лариса спочатку просила, потім спробувала поставити ультиматум – безрезультатно. Тоді пішла до нього на роботу й зустрілася з начальником.
– Якщо Сергій не виправиться, діла не буде, – сказав він. – Даруйте, що втручаюсь, але моя вам порада: добре подумайте, чи потрібно народжувати дітей з таким.
– З яким? – перепитала Лариса.
– З таким – хворим! Він же хворий на азартні ігри!
З квартири зникли усі цінності
Скандал вирішила не влаштовувати: одумається, не може бути, що Сергій проміняє її на якісь там гральні автомати. Любов має все перемогти! Поговорила з ним. Вибачався, каявся, обіцяв не повертатися до старих звичок. Вона вірила, а він знову приходив з роботи без копійки. Вкотре шукав “нову роботу”. Тиждень-другий – знову вільний, вірніше, “звільнений”.
Чашу терпіння переповнила жахлива подія. Одного дня, повернувшись від подруги додому, Лариса помітила, що з квартири зникло найцінніше, що було. Не могла очам своїм повірити – ні їхніх весільних подарунків, ні гарних покривал, ні теплої ковдри, ні верхнього одягу. Заглянула в шкатулку із золотими прикрасами – й вона була порожня. Від розпачу Лариса впала на підлогу й залилася слізьми. Під серцем билося дитя…
Подалася в “гінекологію” з єдиною думкою про аборт.
– Жіночко, ви заходите? – голос медсестри вивів її із забуття.
“Невже майбутня дитина винна в тому, що має такого батька? Хіба ж воно просилося на цей світ?” – роїлося у голові. Тоді підвелася з крісла й відповіла медсестрі, що запрошувала у кабінет на прийом:
– Ні, я передумала...
Повернулася додому. Потрібно було щось терміново вирішувати, бо жити так більше просто не могла. Вона швидко зібрала свої речі й поїхала на автовокзал.
– Що трапилося? – мама Лариси відразу не зрозуміла, чому це донька приїхала так рано – чекали ж в гості через тиждень, на іменини тата.
Дочка довго стояла в порозі, а тоді витиснула із себе:
– Я поїхала від Сергія. Назавжди…
Але й тоді Лариса не зізналася матері, на що “хворий” її благовірний, лише розповіла про злигодні, які довелося терпіти більше року через те, що Сергій не має роботи. І на сімейній раді вирішили… попросити зятя заради сімейного щастя залишити місто й переїхати жити до них у село. І він приїхав. Влаштували його на роботу, одержав першу платню.
Та горбатого могила виправить. Ларисі прийшов час народжувати. Лікарі повідомили, що доведеться робити кесарів розтин, потрібні були гроші.
– Я завтра привезу, мені друг винен двісті баксів, – запевнив Сергій, позичаючи в Ларисиної мами 30 гривень на дорогу.
Відтоді його у селі більше не бачили. Кажуть, того вечора він до себе додому так і не доїхав – у райцентрі, де мав пересідати на свій автобус, перешкодив ігровий автомат – “вигріб” у Сергія все, до останньої копійки.
... Дивний дзвінок у пологовий будинок. Лариса саме стояла у коридорі й чула, як медсестра повідомила по телефону: “У вас народилася доня. Он мама стоїть, зараз покличу...” Але на тому кінці кинули слухавку.
***
Минули роки. Лариса, не раз аналізуючи своє життя й шкодуючи за втраченим коханням, нарешті зрозуміла: “А все-таки вийшло на добре”. Їй же залишилася неземна радість – красуня й розумниця донька.
Олеся ГЕРЕНЧУК,
Волинська область
| Comments: |
