Школярики моляться за Україну і самі… ставлять оцінки
Якщо колишні діти довіряють вчителеві свої таємниці, діляться радощами і невдачами, від щирого серця вітають зі святами, значить, вчитель – людина великої душі. А якщо учні перемагають на шкільних олімпіадах, у різних конкурсах, цей педагог, до того ж, ще й професіонал. Думаю, хто знає відмінника освіти, вчителя початкових класів НВК “Луцька гімназія №14” Лесю Петрівну Чайку, погодиться, що ці слова – про неї.
Похвальні грамоти – навіть трієчнику
Вперше з Лесею Петрівною я зустрілася чотири роки тому як з класним керівником моєї дочки, до речі, в її клас батьки записують дітей ще з весни. (Відразу зазначу, що про написання цього матеріалу Леся Петрівна навіть не здогадується, тому публікація буде для неї несподіванкою). Вже на перших батьківських зборах приємно вразило те, що Леся Петрівна знала всіх дітей – не маю на увазі імен та прізвищ, а розповіла про успіхи у навчанні, хто з ким дружить. І головне – насамперед говорила, що в дітях найкраще, а про невдачі з усмішкою казала: “Думаю, з часом виправиться, і все буде добре”.
Як каже Леся Петрівна, у неї в класі справжня демократія. За чотири роки не було в класі учня, який би хоч місяць не “походив” у начальниках – не тільки старостою, заступником, а ще й старостою ряду(!), заступником старости ряду(!). Бо в дітей аж очі горять, коли при таємному голосуванні обирають собі керівника. Навчила дітей настільки впевнено, не боячись нікого, викладати свою точку зору, що вони вільно дискутують й з іншими вчителями. Можливо, тому учні не є “зашуганими”, хоча Леся Петрівна дуже вимогливий і об’єктивний учитель. Щоб виставити успішність в табель, багато думає-передумує.
– Є діти, для яких вищий бал лише крила підніме, а для інших стане причиною не вчитися, – казала якось у розмові. – А буває, що на уроках діти самі ставлять... оцінки.
Виявляється, усім класом обговорюють відповідь учня, а потім разом оцінюють.
Звісно, за чотири роки навчання не обійшлося і без прикрих моментів, конфліктів: хтось когось набив, образив, хтось закинув уроки... Але вчителька серйозно розмовляла з батьками не в присутності дорослих чи дітей, а сам на сам. І що важливо, вміє похвалити дитину з будь-якого хорошого приводу. Наприклад, в день останнього дзвоника жоден учень не залишився без похвального листа, не беручи до уваги відмінників. Для цього Леся Петрівна придумала кожному свої, так би мовити, “номінації” – “кращий читач”, “кращий спортсмен”, “за доброту”, “за дружбу” і... “за усмішку”.
Дівчаткам у коси – помаранчеві стрічки
Хоч як це не пафосно звучить, але Леся Петрівна – велика патріотка України, української церкви, щира християнка. І дітям вже з першого класу прививає це почуття. Тих дідусів і бабусь, які в сталінські часи постраждали за волю України, обов’язково запрошує на оригінальні родинні свята, де разом з дітьми співають повстанські пісні, молитву за Україну.
Під час Помаранчевої революції Леся Петрівна, як і більшість свідомих українців, теж підтримувала ідеї Майдану (її син неодноразово бував у той час в Києві). Разом з дітьми, котрі ділилися з вчителькою політичними “симпатіями”, прикрасила кабінет українськими прапорцями, помаранчевими стрічками, які ще й вплітала дівчаткам в коси. У ту осінь 2004 року Леся Петрівна і діти щоранку перед тим, як сісти за парти, співали гімн і... молилися за волю України. Саме вчителька привчила деяких дітей до молитви (переконана, що не в кожному домі є ікони). Перед контрольною роботою, на початку тижня, напередодні відповідального виступу Леся Петрівна каже: “А тепер, діти, давайте помолимося”. Крім книжок, стендів, плакатів, в кабінеті вчителька вивісила гімн “Ще не вмерла України” і молитву “Отченаш”, а в книжковій шафі на окремій полиці поставила ікону.
– Буде оберігати наших діток, – не раз чула від Лесі Петрівни.
Може, тому, що вчителька є віруючою і духовно багатою, поганих людей в неї немає. Леся Петрівна не тільки у важку хвилину підтримає і знайде потрібні слова, а й (це головне) розділить з людиною радість. А про її чуйність, доброзичливість, уважність можна говорити й говорити. Не дивно, що одна бабуся хлопчика, який ще два роки тому виїхав з батьками у Португалію, тепер її близька приятелька, а батьки з попередніх випусків запросили Лесю Петрівну стати для їхньої дитини хресною мамою. Немало хороших подруг, які її поважають, і серед вчительського колективу. Діляться порадами, досвідом і навіть використовують власні вірші Лесі Петрівни на родинних святах, виховних годинах. Особливо всім подобається її вірш “Сумна осінь” (ця пора року її найулюбленіша): “...Сумні дерева при дорозі стоять в печалі і тривозі, і сумно так струмок дзюркоче, закутись в лід міцний не хоче, на серці в мене такий жаль! Надворі осінь, сум, печаль...”
На останньому уроці четвертокласники уявляли своє майбутнє і занотовували це у своєрідних листах, які Леся Петрівна зберігатиме у спеціальній папці (така, виявляється, у неї вдома не одна). Коли діти будуть закінчувати школу, вчителька віддасть ці листи-мрії вже випускникам. Віримо, що вони стануть хорошими, добрими, успішними людьми, бо саме на цьому завжди наголошує Леся Петрівна. І не забуватимуть своєї першої вчительки.
Олена ПАВЛЮК,
м. Луцьк
P.S.Завтра Леся Петрівна ЧАЙКА святкує день народження. Від щирого серця її вітають колишні учні, батьки. Здоров’я Вам, любові, щастя, радості і Божого благословення!
| Comments: |
