Сто років – це чотири покоління, тисяча – сорок поколінь. Кожна людина має два діда та дві баби, прадідів та прабабусь вже по чотири. Через покоління – 16 предків. Науковцями підраховано, що за 500 років кожен з нас мав понад мільйон лише прямих родичів. Так що по великому рахунку, більшість людей – одна родина. Є спеціальна історична дисципліна – генеалогія, яка досліджує родинні зв’язки та походження роду.
Зовсім небагато наших співвітчизників можуть похвалитися, що добре знають своїх предків. Ще діда, прадіда пам’ятають, а далі – темна пляма. Проте є вперті та завзяті ентузіасти, які досліджують своє коріння. Серед них і Віктор Іванович Куц – юрист з міста Березне. У 2002 році він був визнаний кращим адвокатом Рівненської області. Але, крім юриспруденції, Віктор Куц понад тридцять років серйозно вивчає родовід, є автором книги “Наш рід”.
На родовому дереві тисячі гілочок
Ми присіли на зручному дивані, якому, за словами господаря кабінету, понад сто років, і пан Віктор став розповідати про своє захоплення:
– Колись мене вразили у селянських хатах великі рамки, в яких під склом на почесному місці зберігали родинні фотографії. Складалося враження, що минуле і сучасне тісно переплелося. Це ж маленький родовід. Я також зробив таку рамочку, в якій розмістив фотографії. Вгорі – сучасні (внуки, дочка, племінники з нащадками). Нижче – батьки, а ще нижче – діди і баби по материній та батьковій лінії. Розшукуючи фотографії дідів, натрапив на нагороди, документи, листи. З цього все й почалося. Коли назбиралося чимало відомостей, то склав родове дерево, яке, сподіваюсь, продовжать мої внуки Ігор та Роман.
І Віктор Іванович розгорнув перед нами двометрове полотно, на якому зображено родовід Куців-Євтушків. Зізнаюся чесно, нічого подібного мені бачити не доводилося.
– Це моє хобі, яким займаюся понад тридцять років, – пояснює юрист. – Півжиття досліджую родовід. У цьому полотні – два метри. Кожен сантиметр по вертикалі – один рік життя. Ось такий вигляд має моє родове дерево. Тут дев’ять поколінь моїх предків. Вдалося відшукати свого пращура, починаючи з 1800 року. Семен Куць заснував хутір Куцівочка на Слобожанщині (теперішня Харківська область). Прадід Омелян Куць з кубанських козаків, за сімейною легендою, прожив майже сто років. Дід Василь Куць, учасник Першої світової війни, мав три сини і дочку, помер від голоду у 1933 році. У батька прізвище вже стало Куц. Робота ця складна, але дуже цікава та повчальна. Я вивчав родоводи різноманітних історичних діячів, щоб зрозуміти методику, яким чином складається генеалогічне дерево. Тепер цими знаннями можу поділитися з іншими людьми. Я вважаю, що кожен українець повинен скласти свій родовід. Адже увага до минулого – це заглиблення у свій внутрішній світ. Швидкоплинність життя починаєш відчувати, коли відвідуєш могили рідних. Розумієш, що все минає, ніщо в цьому світі не вічне, тому потрібно менше уваги звертати на дрібниці.
На думку мого співрозмовника, знаючи життя предків, починаємо краще розуміти своє. Адже людина, яка опирається на знання, мудрість, досвід попередніх поколінь, впевненіше крокує життєвою дорогою, бо вона відчуває за собою силу предків. Ні початку, ні кінця роду немає. Він вічний, як Чумацький Шлях на зоряному небі.
– Родом я з Харківщини, а мама – з Рівненщини, – розповідає дослідник. – Ці дві родини поєдналися у 1940-му році в Березному, і з тих пір ми живемо тут. На цьому родовому дереві понад тисяча гілочок, кожна з яких – це одна людина. Більшість з них – мешканці Рівненської та Харківської областей. Багато родичів проживають в Росії. Є родина в Польщі, Німеччині, США, Грузії, навіть Туркменістані. До нашого роду примкнули понад сто прізвищ: Андрощук, Шабатюк, Волос, Гавриш, Драганчук і багато інших, а це – тисячі людей. Ті родичі, які зображені на зеленому фоні – живі люди, а померлі – на корінні цього дерева. Веселка над родоводом символізує життя.
Щоб зібрати основні дані про родичів, Віктор Іванович розробив спеціальну анкету, в якій є 22 питання. Він записує прізвище, ім’я, по батькові, рік народження, як прозивали по-вуличному, а також характерні особливості, рід занять, вади, недоліки, нагороди, в якому війську служив, сімейні легенди. Цікаво розроблені питання про сімейний стан: чи були серед родичів розлучені, хто мав коханців чи коханок. В архіві адвоката вже є три списані товстенні зошити з родинними історіями. На карті кожен рід має свій колір, кількість променів угору означає кількість нащадків, хрест – насильницьку смерть, кільце з крапкою – кінець родової гілки.
– Хочу сказати, що у моєму родовому дереві ще чимало білих плям, – каже чоловік. – Мамина лінія краще вивчена. Розшукую сліди зниклого безвісти на фронті у 1945 році діда Афанасія Михайловича Євтушка. Займаючись дослідженнями, вдалося дізнатися, що моїм далеким родичем є Тарас Бульба-Боровець. Цікаво, що моя дружина Алла Володимирівна вже багато років вивчає життя командувача УПА. Лише нещодавно стало відомо, що ми ще й родичі по лінії його брата, бо у самого Боровця дітей не було. Відомості про рідню довелося шукати в архівах, у церковних книгах. Більшість предків були козаками та землеробами. Коли починалася війна, то йшли воювати. Були добрими воїнами.
І Віктор Іванович показав нагороди своїх предків. У нього зберігається понад сорок орденів та медалей. Дідові ще царські нагороди: ювілейні медалі “100 лет победы над французами”, “300 лет царствования дома Романовых”, срібний хрест з написом “За веру, царя и Отечество”, знак “За отличную стрельбу”. Особливо дослідник пишається бойовими нагородами свого батька: ордени Червоної Зірки і Вітчизняної війни, медалі “За оборону Ленінграда”, “За бойові заслуги”.
Заповіт бабусі Марини
– Багато наших родичів у війну загинуло, – продовжує Віктор Іванович. – Одні воювали в УПА, інші – в Радянській армії, тобто були серед них комуністи, були й націоналісти. Професії теж мали різні: вчителі, інженери, агрономи, військові, але більшість – прості трудівники. Як і в кожній родині, є алкоголіки, ми цього не цураємося та не приховуємо, адже це також наші родичі. Своїм родом треба гордитися. Знаючи хвороби своїх предків, можна частково передбачити, чи хворітимуть в майбутньому діти та онуки. Вивчаючи свій родовід, я впорядкував могили предків, замовив пам’ятники.
На полотні є сімейні заповіді нащадкам від бабусі Марини, яка прожила 96 років. Це свого роду духовний заповіт, який доступний кожному: “Живи в своїй хаті, на своїй землі; шануй рідних, з людьми мирись; добивайся всього розумом і руками; трудись щоденно тілом і душею; в Бога віруй, себе не забувай; правильно їж, не пий; люби жінку, гляди дітей; не блуди, якщо тягне – зупинись, подумай; вір серцю своєму, роби, що воно каже; поганого не держи в душі, цурайся зла”.
– Ніколи не пізно створити своє родове дерево, – каже Віктор Іванович, – знати сім поколінь сам Бог велів. Навіть Біблія починається з родоводу. Зверніть увагу, скільки всього пов’язано з цифрою сім: сім днів творення світу, сім кольорів веселки, сім днів тижня, а ще в народі кажуть: на сьомому небі, за сімома замками. А ще я раджу тим, хто хоче скласти свій родовід, – не відкладати цю роботу на потім. Записуйте все, поки живі батьки та діди, бо буде пізно. Не буде кого спитати.
На родоводі записано девіз-побажання нащадкам від бабусі Марини Євтушок: “Хай живе наш рід і розмножується!”
У лютому цього року Віктору Куцу виповнилося шістдесят років. Дочка Іванна зробила батькові прекрасний подарунок: зібрала всі статті, опубліковані в пресі Віктором Івановичем, в одну книгу, яка називається “Наш рід”.
– По діду моє прізвище Куць, – усміхається пан адвокат, – що означає “веселий чорт”, “той, що в болоті живе”, як писала у “Лісовій пісні” Леся Українка. Отак весь час доводжу, що і в болоті життя веселе.
А до проблем мій співрозмовник ставиться з гумором:
– Моє улюблене число – 13. Маю 12 хвороб, три з них смертельні. З шістьма болячками підписав мирний договір, з іншими – пакт про ненапад. Маю добрих друзів, яких ціную та приймаю такими, якими вони є. Мрію з дружиною поїхати в Париж та відвідати Лувр. Життя ще не закінчилося.
Кость ГАРБАРЧУК,
Рівненська область
Фото Миколи КОМАРОВСЬКОГО
Comments: |