З наркотиків витягнув… комп’ютер
Володя Музичин з Нововолинська добре знає, що таке випробування. Життя зламалося, коли серйозно ушкодив хребет – рожеві юнацькі мрії перекреслило падіння з балкона. З того часу мусив навчитися жити по-новому, в інвалідній колясці. Додавали сил спортивні досягнення. Руйнували і так зболене тіло наркотичні марення... А хотілося, як і раніше, бігати, літати!
Незабаром Володі виповниться 38. Минуло майже два десятиліття “війни” зі своєю неповносправністю, а він наче сьогодні пам’ятає той безглуздий, як сам каже, “п’яний” політ.
– Ми з батьками тоді жили на четвертому поверсі в багатоквартирному будинку, – пригадує Володя Музичин. – Ключі забудеш чи щось інше треба – не раз лізеш у квартиру через балкон. А того дня був добряче напідпитку, мабуть, тому й потягнуло на “подвиги”. Взявся через балкон злазити. Та не втримався за перила – й зірвався з висоти.
У лікарняній палаті привели до пам’яті незнайомі відчуття – ноги перестали слухатися. А він же хотів встати і знову бігти кудись, як завжди. Не відпустило ні через місяць, ні через рік. Надія ходити остаточно зникла після невдалої операції, яку хлопцеві зробили в столичній клініці. Згасли навіть мрії пересуватися хоча б на милицях, бо замість покращення після оперативного втручання стан здоров’я його значно погіршився. Хлопець зрозумів, що “компресійний перелом хребта” назавжди прикував його до інвалідного візка. Обдумав усе і вирішив, що у хребет хірургу зайвий раз лізти не варто. Більше операцій не було. Тоді Володя знову повернувся до наркотиків. Хоч ще недавно думалося, що залишив ту біду назавжди.
– Якщо відверто, то в наркотики я вляпався на другому курсі технікуму, – ділиться своїми спогадами Володимир. – Юнацька цікавість, впевненість у собі... Тоді ж, у 80-х, це було в диковинку, наркомани не ходили, як скелети, не гнили. То вже зараз пішла сама “хімія”, а в той час ми кололи чистий “опій”. “Наркоман” звучало престижно.
Кидав, знову починав колотися, знову кидав – й вкотре повертався “на голку”. Серце матері краялося від мук, які доводилося терпіти її синові. Слухала його наркотичні марення, хотіла втримати хоч тоді, коли вже на колясці чи “інвалідній” машині кудись летів. Не слухав, повертався серед ночі чи під ранок – і все починалося з початку.
– Я раніше був мобільний, це тепер не можу майже зовсім пересуватися через рани, – розповідає Володя. – Мене вдома було не впіймати! Займався важкою атлетикою і тенісом, на змагання спортивні їздив, виступав навіть за область. Але з роками досидівся до того, що куприкова кістка вилізла наверх. Сидіти більше не міг.
Наркотики, пролежні... Спорт довелося закинути. З того часу Володя дуже схуд, навіть змарнів. Але одного разу він і справді вирішив обірвати цю безбарвну смугу. І коли знову вдалося вирватися з наркотичної залежності і з’явилося багато вільного часу, допоміг незрячий друг Микола Мацько, який продавав комп’ютери. Ідея навчитися й собі працювати за монітором припала Музичину до душі.
– Так три роки тому у мене з’явилося заняття, – радіє Володя. – Коля багатьом інвалідам дав поштовх для можливості роботи. Я почав з малого: спочатку купив хоч і новий, але простенький комп’ютер, потім вже кращий, сучасний, потужніший. Вчився усьому сам і переконався – “метод наукового втику” найкращий. Так потихеньку почав розкручуватися.
Тепер Володя у своїй справі – ас. А “спеціалізується” – на відеообробці та відеомонтажу. Треба друзям оформити весілля, хрестини чи просто душевну зустріч хорошої компанії, обов’язково телефонують Володі. Він ніколи не відмовить. Ще й копійку заробить.
Наталія КРАВЧУК,
Волинська область
Фото автора
| Comments: |
