Грушевський ніколи не був Президентом України

– За останні 15 років навколо імені Грушевського з’явилося чимало різноманітних міфів, – розпочав нашу розмову Ігор Володимирович. – Ми, як науковці, прагнули об’єктивно розібратися, дати свою оцінку. Залишилося багато документів, тож роботи вистачить ще не на одне покоління істориків.
Народився Михайло Грушевський 29 вересня 1866 року у місті Холм. Його батько, Сергій Федорович, в цей час був вчителем російської мови та словесності в російсько-греко-уніатській гімназії. Мати, Глафіра Захарівна Оппокова, дочка священика, була на 17 літ молодшою за батька. Досить цікава деталь – дитинство Михайла пройшло поза межами України, можливо, це й посилило його любов до своєї батьківщини.
Молоді роки Михайло провів на Кавказі, спочатку у Ставрополі, а згодом у Владикавказі, де його батько був директором народних шкіл Терської області. Виховувався у православному дусі. Допитливий хлопчина займався самоосвітою, дуже багато читав. Батько прагнув виховати сина справжнім українцем, тому вони часто приїжджали в Україну.
Чимала сімейна бібліотека – осередок українознавства – була для нього відкрита. До 14 років Грушевський навчався вдома за допомогою вчителів та батьків.
Після її закінчення шлях був обраний – вступати в Університет святого Володимира у Києві.
Розпочалося студентське життя. Михайло навчався за певним планом, який виробив для себе, прагнув не відступати від нього роками. Зранку – лекції та семінари, після обіду працював у бібліотеці чи архіві, увечері заходив до церкви, ночами частенько писав. Між перервами у науковій роботі, відточуючи перо, перекладав релігійну літературу українською мовою.
Розумний та амбітний студент викликав інтерес у багатьох дівчат.  Проте до серйозних стосунків не доходило.

Як історик, Грушевський формувався під впливом відомого вченого і громадського діяча Володимира Антоновича. У 1890 році Михайло закінчив університет і чотири роки був професорським стипендіатом. В цей час молодий науковець працював каторжно, повністю відмовився від особистого життя і підготував монографію та два томи документів.
У кінці ХІХ століття Галичина перебувала у складі Австро-Угорської імперії. Вже тривалий час велася мова про заснування у спольщеному Львівському університеті кафедри загальної історії, де б викладалася історія України. Очолити її запропонували Володимиру Антоновичу, але він відмовився і порекомендував свого молодого здібного учня Михайла Грушевського. У травні 1894 року він захистив дисертацію, отримавши науковий ступінь магістра російської історії, а з першого жовтня указом імператора Франца-Йосипа його призначили професором загальної історії Львівського університету.
Історик з величезним завзяттям взявся за працю. За спогадами сучасників, розмовляв Грушевський українською мовою і на кожному кроці підкреслював своє українофільство. Послухати лекції молодого професора приходило чимало студентів з усіх чотирьох факультетів університету. Українська молодь вперше змогла почути виклад історії рідної землі з українських позицій.
Саме у Львові Михайло Сергійович розпочав писати унікальну працю свого життя “Історія України-Руси”, перший том якої вийшов у 1897 році.
Родина Грушевських не була бідною. Проте своїм багатством  науковець щедро ділився з друзями та однодумцями. Він організував у Львові публічні університетські курси, а в 1904 році за власні кошти відкрив приватну вчительську семінарію у Коломиї.
На Паньківській вулиці у Києві родина мала шестиповерховий будинок, там було 79 кімнат. Його частково здавали. Зараз від цього будинку нічого не залишилося, бо у1918 році більшовицькі війська під командуванням Муравйова, знищили його. Але залишився триповерховий флігель, у якому до ювілею вченого мають відкрити музей Грушевського. Ще родина мала будинок у Владикавказі та Львові, а також дачу в Криворівні.
 Будучи визнаним науковим авторитетом, Грушевський почував себе одиноким в особистому житті. Не раз він прагнув створити сім’ю, проте його спроби одружитися були невдалими. У 1895 році, будучи свідком на весіллі свого колеги, Михайло познайомився з вчителькою-практиканткою Марією Вояківською. Вона походила з родини греко-католицького священика із села Підгайчики на Перемишельщині.
Після знайомства молоді люди більше року перевіряли свої почуття. Піднесений емоційний стан закоханого Грушевського передає його інтимна лірика тих років. Марія також відповідала взаємністю Михайлу і погодилася стати його дружиною.
14 травня 1896 року 29-річний Михайло Грушевський і 27-річна Марія Вояківська одружилися у селі Скала на Тернопільщині. Вінчалися за греко-католицьким обрядом, мабуть, на прохання Марії. Цей факт, без сумніву, бентежив Михайла Сергійовича, бо коли повернулися до Львова, 31 травня 1896 року оформили шлюб за православним обрядом, про що є запис в церкві святого Георгія. Дружина стала йому доброю помічницею в житті та громадській роботі. Відразу після одруження Марія залишила викладання, взявши на себе всі турботи по дому.

21 червня 1900 року у Грушевських, вже доволі зрілих батьків (батькові було 33 роки, Марії – 31), народилася єдина донька Катерина. Вона хворіла на туберкульоз, або, як тоді казали, на “сухоти”. Грушевські регулярно возили доньку на курорти в Італію, Німеччину, Англію. Через хворобу Катерина отримала домашню освіту, лише деякий час навчалася у Женевському університеті. Вона стала найближчою помічницею батька та його секретарем. Була талановитим істориком та соціологом. Грушевський часто повторював, що єдина його втіха – у дочці.
Очевидно, у батька були якісь плани щодо одруження Катерини. Ходили чутки, що серед претендентів у зяті був і Павло Тичина. Це цілком ймовірно, якщо брати до уваги тепле, навіть батьківське ставлення з боку Михайла Сергійовича до поета у передреволюційні та революційні роки. Може, хвороба Катерини чи якісь інші обставини завадили одруженню. Зараз про це можна лише здогадуватися. Але по лінії Катерини рід Грушевських згасав, що, безперечно, було великою сімейною трагедією для Михайла Сергійовича та Марії Сильвестрівни. Трагічно закінчилося життя єдиної доньки видатного вченого. У 1938 році Катерина Грушевська була заарештована. Пройшла всі пекельні кола репресивної машини і, ймовірно, загинула 30 березня 1943 року в одному з таборів Темлагу. 
З кожним роком життя Михайла Грушевського у Львові його популярність як вченого зростала. Якось декан історико-філологічного факультету Твардовський заборонив Михайлу Сергійовичу на засіданнях вченої ради розмовляти українською мовою. На захист відомого професора від польського шовінізму виступило 600 студентів-українців, які провели мітинг протесту. Грушевський вкотре звернувся до австрійського уряду з питанням відкриття у Львові самостійного українського університету.
Вченого добре знали у Європі, і в 1903 році запросили у Францію прочитати курс лекцій в “Русской высшей школе общественных наук в Париже”.

Кость ГАРБАРЧУК