Сім’ю Довжиків знищив кум?
Продовження. Початок у №38
«Могли бути причетні працівники правоохоронних органів»
Минув місяць, відколи зникли Довжики. Жодної зачіпки, жодної конкретної здогадки. Аж одного січневого ранку до правоохоронців Каменя-Каширського зателефонували колеги з Ковеля й повідомили, що... знайшлося авто, на якому у грудні поїхала родина й не повернулася.
– У той же день, коли ми прийняли від рідних заяву, направили телеграми по всій Україні, що зникла сім’я Довжиків на автомобілі “Фольксваген-Гольф”, – розповідає Станіслав Козак, перший заступник начальника Камінь-Каширського райвідділу міліції. – Наприкінці січня хтось подзвонив у Ковельський міськрайвідділ міліції, що на одному з подвір’їв поблизу автовокзалу стоїть іномарка темно-синього кольору й ніхто впродовж кількох тижнів по неї не приходить. Мовляв, думали, що до когось із сусідів приїхали на новорічні свята гості, а потім зрозуміли, що авто стоїть без господаря. Прибули працівники ДАІ і згідно з орієнтуванням передзвонили нам, що знайдено автомобіль, на якому зникли Довжики. Авто стояло зачинене, нічого з салону не зникло.
І тоді кримінальну справу через зникнення відразу чотирьох членів родини не порушили. Однак історія набувала все більшого розголосу. Й невдовзі, вже у лютому, кримінальну справу таки порушили – за статтею 146 Кримінального кодексу України “Викрадення людей або незаконне позбавлення їх волі”. З’явилися нові версії, залишалася надія, що Довжики живі.
Тим часом проводилося опитування працівників митниці, чи не перетинали Довжики кордон з Білоруссю, Росією, Польщею, навіть з Німеччиною, але й воно не дало результату. Оскільки вдома не виявилося жодних фінансових заощаджень („Ми перетрясли усе, навіть газети розгортали”, – розповіла теща голови сімейства Христина Бігун), правоохоронці взялися простежувати рух коштів на рахунках Довжиків, які були відкриті на родичів. Але й це не пролило світла на загадкове зникнення родини.
– Причини руху коштів на рахунках родичів уже досліджені, – запевнив старший слідчий Волинської обласної прокуратури Іван Касарда. – Вони знімалися у зв’язку з фінансово-господарською діяльністю. Свого часу відпрацьовувалися різні версії зникнення Довжиків, у тому числі й та, що до нього могли бути причетні працівники правоохоронних органів. Хоч то була неофіційна версія, але ми в цьому напрямку працювали у зв’язку з характеризуючими даними на особу самого потерпілого. Було багато нюансів, які наводили на такі думки. Але виявилося зовсім не те, про що думали.
– У той же день, коли ми прийняли від рідних заяву, направили телеграми по всій Україні, що зникла сім’я Довжиків на автомобілі “Фольксваген-Гольф”, – розповідає Станіслав Козак, перший заступник начальника Камінь-Каширського райвідділу міліції. – Наприкінці січня хтось подзвонив у Ковельський міськрайвідділ міліції, що на одному з подвір’їв поблизу автовокзалу стоїть іномарка темно-синього кольору й ніхто впродовж кількох тижнів по неї не приходить. Мовляв, думали, що до когось із сусідів приїхали на новорічні свята гості, а потім зрозуміли, що авто стоїть без господаря. Прибули працівники ДАІ і згідно з орієнтуванням передзвонили нам, що знайдено автомобіль, на якому зникли Довжики. Авто стояло зачинене, нічого з салону не зникло.
І тоді кримінальну справу через зникнення відразу чотирьох членів родини не порушили. Однак історія набувала все більшого розголосу. Й невдовзі, вже у лютому, кримінальну справу таки порушили – за статтею 146 Кримінального кодексу України “Викрадення людей або незаконне позбавлення їх волі”. З’явилися нові версії, залишалася надія, що Довжики живі.
Тим часом проводилося опитування працівників митниці, чи не перетинали Довжики кордон з Білоруссю, Росією, Польщею, навіть з Німеччиною, але й воно не дало результату. Оскільки вдома не виявилося жодних фінансових заощаджень („Ми перетрясли усе, навіть газети розгортали”, – розповіла теща голови сімейства Христина Бігун), правоохоронці взялися простежувати рух коштів на рахунках Довжиків, які були відкриті на родичів. Але й це не пролило світла на загадкове зникнення родини.
– Причини руху коштів на рахунках родичів уже досліджені, – запевнив старший слідчий Волинської обласної прокуратури Іван Касарда. – Вони знімалися у зв’язку з фінансово-господарською діяльністю. Свого часу відпрацьовувалися різні версії зникнення Довжиків, у тому числі й та, що до нього могли бути причетні працівники правоохоронних органів. Хоч то була неофіційна версія, але ми в цьому напрямку працювали у зв’язку з характеризуючими даними на особу самого потерпілого. Було багато нюансів, які наводили на такі думки. Але виявилося зовсім не те, про що думали.
Тіла були заховані у... трьох районах Волині
Крихка надія на те, що Довжики живі, розбилася 30 травня. Тоді виявили перше тіло.
– Я з чоловіком і племінником Степана Довжика того дня пасла корови, – пригадує мешканка сусіднього з Пнівним села Волиця, яка не захотіла назватися. – Пес хлопця почав ритися на узбіччі лісової дороги і звідти став виднітися рукав темної куртки. Спочатку ми думали, що якісь лахи хто закидав. Мій чоловік узяв кийок, штурхнув ним пагорб – й звідти пішов жахливий сморід, трупний запах. Племінник подзвонив до дільничного й розповів про дивну знахідку. Той швидко приїхав разом із сільським головою. Вони лопатою копнули, а там – тіло. Тоді й подзвонили в район. Що людей тут було наступного дня! Приїхала і сестра Довжика. У знайденому трупі вона й впізнала свого брата Степана.
Сумнівів у тому, що це тіло саме зниклого голови родини, не було. Окрім свідчень сестри, співпали відбитки пальців колишнього правоохоронця (завдяки сильним морозам й довгій зимі труп добре зберігся). Спеціалісти зафіксували на тілі загиблого кілька вогнепальних поранень.
Наступні кілька днів люди прочісували територію навколо місця жахливого поховання у пошуках бодай якихось слідів, що прояснили б подальшу долю інших зниклих членів родини. І тільки через три тижні, знову ж таки випадково, на лісовій галявині у Камінь-Каширському районі єгер натрапив на поховання меншого сина Довжиків Андрія.
– Там колись було урочище Грива, людей після війни вивезли в Сибір, і залишилися фактично тільки могилки, – розповідає Станіслав Козак. – З іншого боку, на узбіччі польової дороги, й був похований Андрій. 20 червня єгер віз тудою сіно. Він – хороший спеціаліст, добре знає повадки звірів, тому й звернув увагу на місце, де тварина щось викопувала. Коли придивився, побачив, що порушена цілісність верхнього шару грунту, земля лежить неприродно, наче щось там закопано. Єгер підійшов ближче: з ямки, яку вигріб звір, виднівся фрагмент светра. Оскільки вже було повідомлення про знайдене перше тіло, чоловік здогадався, що це, мабуть, є друге тіло. Страшне припущення підтвердилося. На тілі Андрія теж нарахували кілька вогнепальних поранень, з них два чи три – у груди.
Стало зрозуміло, що немає серед живих і решти членів сім’ї. Коли правоохоронці знову допитали рідних і знайомих родини, виникла підозра, що до злочину причетний кум. Тим більше, люди бачили, що напередодні зникнення Довжиків він заходив до них додому. Знайшовся й свідок, який 17 грудня минулого року відвозив Ігоря й Володимира у Ківерці і запевняв, що вони сіли на поїзд. Тепер він зізнався, що “приїхав, розвернувся біля залізничного вокзалу і поїхав”. А чи сідали вони, чи ні – не знає... Але на той момент, коли це з’ясувалося, Володимира в Пнівному не було, він зовсім зник з поля зору.
– Десь в той час моя донька Віта з Маневич дзвонила до Володіної жінки в Росію, – пригадує Христина Карпівна Бігун. – А та сказала, що він вже два роки там не живе. Через деякий час подзвонив до них зять. Трубку підняла дочка Марина й сказала: „Счас позову”. Але потім повернулася й відповіла, що Володі нема вдома. Почувши це, моя Віта хотіла сама їхати шукати кума. Та я не пустила. Кажу: їх нема – й тебе не буде...
Але за Володимиром таки поїхали в Росію – правда, не рідні загиблих, а правоохоронці. Під приводом, що потрібно засвідчити, чи не змінилася обстановка в будинку (не зник комп’ютер чи ще щось), адже він був у хаті Довжиків чи не останній. І Володимир приїхав. Чоловік дав свідчення раз, вдруге. Працівники міліції почали йому доводити, що покази трохи не сходяться. Слово за слово – і він зізнався у скоєнні серійного вбивства. Згодом показав, де закопані ще два тіла й де захована зброя.
Анну відкопали в лісі, як їхати на Сваловичі (Любешівський район). Ігоря знайшли біля Ківерців – поблизу Комсомольського озера.
– Я з чоловіком і племінником Степана Довжика того дня пасла корови, – пригадує мешканка сусіднього з Пнівним села Волиця, яка не захотіла назватися. – Пес хлопця почав ритися на узбіччі лісової дороги і звідти став виднітися рукав темної куртки. Спочатку ми думали, що якісь лахи хто закидав. Мій чоловік узяв кийок, штурхнув ним пагорб – й звідти пішов жахливий сморід, трупний запах. Племінник подзвонив до дільничного й розповів про дивну знахідку. Той швидко приїхав разом із сільським головою. Вони лопатою копнули, а там – тіло. Тоді й подзвонили в район. Що людей тут було наступного дня! Приїхала і сестра Довжика. У знайденому трупі вона й впізнала свого брата Степана.
Сумнівів у тому, що це тіло саме зниклого голови родини, не було. Окрім свідчень сестри, співпали відбитки пальців колишнього правоохоронця (завдяки сильним морозам й довгій зимі труп добре зберігся). Спеціалісти зафіксували на тілі загиблого кілька вогнепальних поранень.
Наступні кілька днів люди прочісували територію навколо місця жахливого поховання у пошуках бодай якихось слідів, що прояснили б подальшу долю інших зниклих членів родини. І тільки через три тижні, знову ж таки випадково, на лісовій галявині у Камінь-Каширському районі єгер натрапив на поховання меншого сина Довжиків Андрія.
– Там колись було урочище Грива, людей після війни вивезли в Сибір, і залишилися фактично тільки могилки, – розповідає Станіслав Козак. – З іншого боку, на узбіччі польової дороги, й був похований Андрій. 20 червня єгер віз тудою сіно. Він – хороший спеціаліст, добре знає повадки звірів, тому й звернув увагу на місце, де тварина щось викопувала. Коли придивився, побачив, що порушена цілісність верхнього шару грунту, земля лежить неприродно, наче щось там закопано. Єгер підійшов ближче: з ямки, яку вигріб звір, виднівся фрагмент светра. Оскільки вже було повідомлення про знайдене перше тіло, чоловік здогадався, що це, мабуть, є друге тіло. Страшне припущення підтвердилося. На тілі Андрія теж нарахували кілька вогнепальних поранень, з них два чи три – у груди.
Стало зрозуміло, що немає серед живих і решти членів сім’ї. Коли правоохоронці знову допитали рідних і знайомих родини, виникла підозра, що до злочину причетний кум. Тим більше, люди бачили, що напередодні зникнення Довжиків він заходив до них додому. Знайшовся й свідок, який 17 грудня минулого року відвозив Ігоря й Володимира у Ківерці і запевняв, що вони сіли на поїзд. Тепер він зізнався, що “приїхав, розвернувся біля залізничного вокзалу і поїхав”. А чи сідали вони, чи ні – не знає... Але на той момент, коли це з’ясувалося, Володимира в Пнівному не було, він зовсім зник з поля зору.
– Десь в той час моя донька Віта з Маневич дзвонила до Володіної жінки в Росію, – пригадує Христина Карпівна Бігун. – А та сказала, що він вже два роки там не живе. Через деякий час подзвонив до них зять. Трубку підняла дочка Марина й сказала: „Счас позову”. Але потім повернулася й відповіла, що Володі нема вдома. Почувши це, моя Віта хотіла сама їхати шукати кума. Та я не пустила. Кажу: їх нема – й тебе не буде...
Але за Володимиром таки поїхали в Росію – правда, не рідні загиблих, а правоохоронці. Під приводом, що потрібно засвідчити, чи не змінилася обстановка в будинку (не зник комп’ютер чи ще щось), адже він був у хаті Довжиків чи не останній. І Володимир приїхав. Чоловік дав свідчення раз, вдруге. Працівники міліції почали йому доводити, що покази трохи не сходяться. Слово за слово – і він зізнався у скоєнні серійного вбивства. Згодом показав, де закопані ще два тіла й де захована зброя.
Анну відкопали в лісі, як їхати на Сваловичі (Любешівський район). Ігоря знайшли біля Ківерців – поблизу Комсомольського озера.
Наталія КРАВЧУК,
Волинська область
Волинська область
Фото Миколи КОМАРОВСЬКОГО
| Comments: |
