Євро для німецьких в’язнів «вибиває» волинянин,
– Родом я із села Куликовичі, тепер це Маневицький район, – розпочинає розповідь Данило Курдельчук, коли ми зустрілися з ним в його розкішному робочому кабінеті. – Хоч нас у батьків було двоє (ще старший брат), але жили дуже бідно. Батько помер, коли мені було два тижні. Партизанська група змусила батька провести їх через болотисті ліси. Повернувся додому мокрий, босий, бо з нього ще й чоботи зняли, і зліг із запаленням легень. Незадовго після цього помер – лікувати не було чим. Ми тоді пішли жити до діда, але у 1947 році його вивезли у Сибір. Мамин брат необережно в листі з армії до сусіда запитав: «Як там мої овечки в лісі?», маючи на увазі знайомих повстанців. Його за це арештували. Дідові тоді сказали: «Або йдеш у колгосп, або їдеш у Сибір». А увечері після цього до нього прийшли і попередили: «Попливете за водою, якщо підете у колгосп». Дід вибрав Сибір, бо знав, що там теж люди якось живуть. Данило Курдельчук був хорошим учнем, мав надзвичайну пам’ять. Окрім домашнього завдання, читав усі книжки, що були на той час в сільській бібліотеці. Не дивно, що своїми знаннями виділявся з-поміж інших учнів. Але після семи класів не мав змоги продовжити навчання у Колківській середній школі, бо не було у що взутися. Вчитель Гервасій Омелянович Бурик, який після короткого від’їзду повернувся у село й довідався, що цей здібний учень не вчиться, насварив його: «Що, коровам хвости крутитимеш!?» І поїхав у райвно з клопотанням, аби його прийняли до школи, яка має інтернат. Навчаючись, хлопець мріяв про військову службу. Після закінчення школи здав екзамени до Чернігівського вищого училища льотчиків, але під час стрибка зламав ногу, і тому знову повернувся додому.
А тут обставини склалися так, що між кар’єрою працівника сільського господарства і політекономіста вибрав останню. Та й замість сільгоспінституту, що в Дублянах, подався до Київського державного університету на юридично-економічний факультет. Під час здачі екзаменів його теж помітили, і декан запропонував навчання на новоствореному відділенні міжнародного права, куди набирали лише п’ять українських студентів. Решта 20 були іноземці. Довго не погоджувався, поки нарешті його не перевели туди хитрощами.
– Коли Україна стала незалежною, московське керівництво нашу колегію закрило, – продовжує розмову Данило Маркович. – Вони передбачили результати референдуму, бо зробили це ще 30 листопада. Звичайно, поїхав у Москву, аби з’ясувати ті обставини і попросити сто тисяч доларів. Адже на той час на рахунку Інюрколегії було два мільйони доларів – працювали на госпрозрахунку. Вагома частка йшла і від нас. У Москві від людей, з якими пропрацював 25 років, почув: «Вы у нас по найму работали». Тепер уже з деякими московськими колегами по бізнесу працюємо, а от з тими, хто це говорив, припинив усілякі стосунки. Тоді провели збори і створили свою незалежну колегію. Чесно кажучи, спочатку було важко. Особливо це відчув, коли приїхав у справах в Канаду й США – там фактично ніхто не хотів зі мною говорити, бо нас не знали. Добре, що на візитці англійською було написано Інюрколегія. Один адвокат, до речі, шотландець, сказав: «Хочете, щоб гроші не йшли в Москву? Зараз це неможливо. Думаю, що через півроку все піде, як слід». І порадив мені що зробити. Сам написав відповідного листа, порекомендував переїхати у достойний готель і там прийняти поважних людей. Для цього він мені позичив у рахунок майбутніх платежів п’ять тисяч доларів. Так і вчинив. Гості прийшли з клуночками, поставили їх у куточку. Ось тоді, знайомлячись з американською публікою, я проголосив тост, подякувавши їм за допомогу, але відразу сказав, що ми не бідні родичі, а юристи, які прагнуть гідної співпраці. Усе вийшло достойно й коректно. Ось тоді зрозумів, що орієнтуватися лише на заокеанських українців нема сенсу. А у 1994 році підписали угоду з московською Інюрколегією. Останніми до цього росіян змусили британці: мовляв, якщо хочете працювати, миріться з українцями. Невдовзі Укрінюрколегія досить впевнено стояла на ногах, здобувши у світі авторитет.
Зараз в Укрінюрколегії майже півсотні працівників, які представляють за кордоном інтереси великої кількості людей. У її впровадженні є кілька тисяч справ, окрім цього, адвокатські послуги надаються іноземним посольствам у Києві. Серед клієнтів – українські та зарубіжні бізнесові структури. А ще вона опікується проблемою національного значення – правовим забезпеченням належних компенсацій громадянам України, які під час Другої світової війни перебували у німецькій неволі. Щоб повернути належні кошти саме остарбайтерам, адвокати-міжнародники з Укрінюрколегії доклали чимало зусиль. Адже Німеччина ще з 1951 року виплачує чималі компенсації тим державам, громадяни яких працювали на їхніх підприємствах. На той час, коли Україна про це заговорила, Німеччина уже виплатила 121 мільярд марок. Більшість українців працювали у сільському господарстві і за німецькою концепцією не підпадали під це зобов’язання. Але чим французький працівник кращий за нашого? Треба було й довести, що нічим. Адвокатам Укрінюрколегії довелося вести серйозні переговори щодо цього і подати позови в американські суди (вони займалися справами про виплати). У судочинстві є поняття колективного позову, коли, скажімо, задоволення позову п’ятьох осіб автоматично надає аналогічні права іншим таким п’ятистам тисячам осіб. На 2000 рік загальна сума виплат німецької сторони складала п’ять мільярдів від промисловців, і п’ять – від держави. Україні припало 1,8 мільярда, а це значно більше, ніж 400 мільйонів марок, які передбачалися раніше. Це був дуже важкий етап роботи. За що Данило Курдельчук має подяку від білорусів і росіян, адже у закордонних судах представляв і їхні інтереси. До речі, німецькі промисловці не відразу заплатили відповідну суму, і ось нещодавно Апеляційний суд у США визнав, що вони мають компенсувати за той період проценти. А це – півмільярда доларів, одна п’ята з яких належить українцям. Зараз головне, за словами Данила Марковича, не упустити шанс.
Нині однією з головних справ є допомога тим мільйонам українцям, які працюють за кордоном. Адже чимало з них травмуються, і навіть гинуть. Якщо зразу господарі обіцяють золоті гори, то незадовго після трагедії намагаються виплатити якомога меншу компенсацію. Ця робота добре налагоджена з Португалією та Грецією, зараз на такий рівень виходять в Іспанії та Італії. Вагома праця Укрінюрколегії, як авторитетної організації на міжнародному рівні, поціновується державою. А самого Данила Курдельчука, як адвоката-міжнародника, нагороджено орденами «За заслуги» ІІІ і ІІ ступеня, Грамотою Верховної Ради, Золотою відзнакою Міжнародного фонду юристів України. Його, заслуженого юриста України, визнано кращим адвокатом України 2003 року. Декретом Президента Республіки Панама у 2002 році Уряд України визнав його Почесним консулом Республіки Панама в Україні. Те, що Данило Курдельчук вже майже двадцять років очолює Укрінюрколегію, насамперед його ж заслуга, адже посада виборна. А це свідчення того, що колектив довіряє Данилу Марковичу за його професійні й людські якості.
Окрім фахової роботи, Данилу Курдельчуку вистачає клопотів й у «Волинському братстві», яке зареєстрували 1999 року. Спочатку думали про створення земляцтва, але Петро Сардачук переконав, що у землю підуть всі, краще вже брататися. Створене воно не задля того, аби зустрітися зі своїми земляками й розпити чарчину, а насамперед, щоб об’єднати однодумців у добрих справах. Бо сюди входить досить багато відомих людей, які можуть допомогти волинянам. Це Бутейко, Скіпальський, Набруско, Жулинський, Сорока, Шевчук, Антонюк, Приймачук, Гаврилишин, Острович, Моцик, Меліхова, Чисюк, Фень і т. д. Гордістю всього земляцького руху є жіночий клуб «Волинянка», який очолює Жанна Шнуренко. «Волинське братство» взяло шефство над Луцьким музеєм військової техніки, відгукується на прохання конкретних людей, які потребують допомоги. За роки їхньої громадської діяльності зроблено чимало конкретних і вагомих справ. З 2000 року братство видає щорік дуже цікавий історично-патріотичний часопис «Волинь моя», з якого й нащадки почерпнуть багато цікавого, аби довідатися про цей край і його людей.
м. Київ
| Comments: |
