Інкрустує бісером ікони

У подружжя Самолюків уся хата в іконах. Воно й не дивно, адже у сім’ї священика такі речі цінуються понад усе. Вдивляюся в творіння господині і дивуюся: скільки то часу та терпіння треба, щоб інкрустувати бісером одну маленьку ікону?
– Більше місяця, – відповідає Алла Миколаївна і пояснює мені специфіку виконання такої роботи. – Голка має бути, як ниточка, та й бісер маленький – так просто не візьмеш і не нанизаєш. Але мені подобається: думати над кольорами, компонувати їх і нарешті побачити результат.
Алла Самолюк каже, що з дитинства тягнулася до духовного. Її мати вишивала батюшкам одяг, то й дочка біля мами вчилася. Але, як тепер зізналася, вишивати хрестиком “терпіння не мала”, а от колупатися з різними бусинками було в задоволення.
Вступивши у Почаївську духовну семінарію, свої дитячі захоплення трохи призабула, бо три роки навчання вимагали повної віддачі. Лише коли зустрілася з майбутнім чоловіком, повернулася до хобі.
– Познайомилися ми в монастирі у Зимному Володимир-Волинського району, – розповідає Алла. – З дівчатами там допомагали, і якраз батюшка (так співрозмовниця називає свого чоловіка – отця Віктора – авт.) туди після армії приїхав. Якось мене перепинила одна монашка та й каже: “Хочу познайомити тебе з одним хлопцем. Ви дуже схожі між собою, певно, це ваша доля”. Так і сталося. Виявилося, що дружина чоловікового брата ще до свого заміжжя вишивала мітри (шапки для батюшок). Але сім’я, діти, клопоти, і вона перестала займатися цією роботою. Якось віддала мені багато дуже гарного білого бісеру. Він мені так сподобався, що я одразу уявила, якою гарною буде ікона, інкрустована ним. Адже це не нитки, які вицвітають через певний час. Та й робота, виконана бісером, довговічна. Я відвідала багато святих місць не тільки в Україні, але й в Росії, Білорусі, і бачила, як добре збереглися старовинні ікони, вишиті таким способом.
– І яким власним доробком вже можете похвалитися?
– Десь до двадцяти ікон, але половина з них подарована. Я ж займаюся цим лише для себе, а не для продажу. Батюшка у мене добрий, то й часу вільного маю, й натхнення не пропадає.
Трохи дивно було чути від героїні, що й думки немає продавати свої ікони. Адже тепер, здається, майже усе поставлене на бізнес-основу. Алла Самолюк каже, що у неї рука не підніметься брати за своє мистецтво гроші. Навіть розповіла про випадок, коли відмовилася робити “спецзамовлення” – вишити та інкрустувати бісером парні ікони для вінчання. Хоча суму тоді за роботу обіцяли непогану. Мовляв, своїм хобі можна похвалитися, але аж ніяк не робити додатковим підзаробітком.
Офіційним місцем роботи майстриня задоволена не менше, ніж власним захопленням. Вона – регент-псаломщик хору в церквах Святих безсрібників Косьми і Дем’яна у селі Вишнів та Святої великомучениці Варвари у селі Машів. Удвох з чоловіком виховують сина-чотирикласника Андрія. Питаю, чи тягне хлопчика до вподобань батьків? Виявилося, не дуже, бо попробував і таткові у церкві допомагати і з мамою ікону бісером вишивати, але таки вирішив – буде кухарем.

Мирослава КОСЬМІНА,
Волинська область
Фото автора