За одну мить відновилися відразу три старі ікони
Подружжя Миколи Мефодійовича та Лідії Михайлівни Гусаків із селища Млинів Рівненської області не хотіли розлучатися з батьківськими іконами, хоч на них уже не проглядалося практично нічого. Як-не-як родинна реліквія. Отож, образи Божої Матері та Спасителя повісили в одному з кутків спальні. А ікону із зображенням святого Миколая помістили на тумбочку. Мовляв, нехай нагадують про матір та батька, про минувшину. Але яким було здивування Гусаків, коли, зайшовши до хати, щоб відпочити після городніх клопотів, вони побачили, що на іконах – яскраві лики.... Причому на всіх трьох.
– На початку страх мене не охопив, а ось сум’яття пройняло неабияк, – зізнається господар, – бо це ж справжнє нерукотворне диво. І до чого воно – до добра, чи до суму? Хочеться вірити, що до добра. А чому відновилися саме ці ікони? Тепер, роздумавши, мені здається, що від величезної намоленості. До них щодня припадала у молитві моя мама Антоніна Григорівна. А ще більше віддавалася молитві баба Устина. У спогадах так і зберігся її світлий образ – у поклонах перед іконами.
Характерно, що образи Божої Матері та Спасителя були вінчальними. Їх придбали у святій Почаївській лаврі наприкінці ХІХ століття і передавали з покоління у покоління. А ось вік „святого Миколая” визначити важко. Єдиний прикметний нюанс – що ця ікона дісталася Миколі Мефодійовичу від хресної Олександри Кужель у далекому 1947 році. Тоді її за причетність родини до національно-визвольної боротьби покарали виселенням у степову зону. Але напередодні, вочевидь, здогадуючись, яка доля чекає попереду і конфіскації не оминути, політична бранка роздала найцінніші хатні речі близьким родичам. Ось так і дістався хрещенику Миколі святий Миколай.
– Цікаво також, що на Великдень у нас гостювали Леонід з Тамарою – це чоловіків брат з дружиною, – розповідає Лідія Михайлівна. – Точніше, вони прибули напередодні свята, отож, взялися допомагати нам у підготовці до празника. Зокрема Тамара вішала нові рушники на образи. І ось коли дійшла черга до святителя Миколая, каже мені: “Тут же ж нічого не видно – ні хто зображений, ні що написано. Може, винести ікону на горище...” Тепер же, коли ми повідомили їй про оновлення, вона аж заплакала... І, як не дивно, відразу побігла дивитися, чи, бува, не оновилися її свята Варвара, Божа Матір та Спаситель, також старі ікони, які дісталися сім’ї за батьківським заповітом. Там усе залишилося без змін...
Подиву від того, що трапилося, не приховує і священик Млинівської Свято-Покровської церкви Тарас Варварук, який освятив відновлені образи. Цей подив у нього однозначно приємний, адже, як заявляє отець Тарас, таким чином зійшла Божа благодать. Водночас прояснити ситуацію з наукового погляду священик як кандидат Богослов’я відмовився, зауваживши, що перед поясненням таких речей нинішня наука просто безсила... Всю правду з цього приводу знає лише Бог.
Що стосується подальшої долі відновлених святинь, то вони поки що залишаються в обійсті Гусаків. Таке рішення прийняли на родинній раді, мотивуючи його тим, що образи – це родовідна реліквія. Однак прихилитися до них у молитві може кожен, хто забажає.
Сергій Новак,
Рівненська область
Характерно, що образи Божої Матері та Спасителя були вінчальними. Їх придбали у святій Почаївській лаврі наприкінці ХІХ століття і передавали з покоління у покоління. А ось вік „святого Миколая” визначити важко. Єдиний прикметний нюанс – що ця ікона дісталася Миколі Мефодійовичу від хресної Олександри Кужель у далекому 1947 році. Тоді її за причетність родини до національно-визвольної боротьби покарали виселенням у степову зону. Але напередодні, вочевидь, здогадуючись, яка доля чекає попереду і конфіскації не оминути, політична бранка роздала найцінніші хатні речі близьким родичам. Ось так і дістався хрещенику Миколі святий Миколай.
– Цікаво також, що на Великдень у нас гостювали Леонід з Тамарою – це чоловіків брат з дружиною, – розповідає Лідія Михайлівна. – Точніше, вони прибули напередодні свята, отож, взялися допомагати нам у підготовці до празника. Зокрема Тамара вішала нові рушники на образи. І ось коли дійшла черга до святителя Миколая, каже мені: “Тут же ж нічого не видно – ні хто зображений, ні що написано. Може, винести ікону на горище...” Тепер же, коли ми повідомили їй про оновлення, вона аж заплакала... І, як не дивно, відразу побігла дивитися, чи, бува, не оновилися її свята Варвара, Божа Матір та Спаситель, також старі ікони, які дісталися сім’ї за батьківським заповітом. Там усе залишилося без змін...
Подиву від того, що трапилося, не приховує і священик Млинівської Свято-Покровської церкви Тарас Варварук, який освятив відновлені образи. Цей подив у нього однозначно приємний, адже, як заявляє отець Тарас, таким чином зійшла Божа благодать. Водночас прояснити ситуацію з наукового погляду священик як кандидат Богослов’я відмовився, зауваживши, що перед поясненням таких речей нинішня наука просто безсила... Всю правду з цього приводу знає лише Бог.
Що стосується подальшої долі відновлених святинь, то вони поки що залишаються в обійсті Гусаків. Таке рішення прийняли на родинній раді, мотивуючи його тим, що образи – це родовідна реліквія. Однак прихилитися до них у молитві може кожен, хто забажає.
Сергій Новак,
Рівненська область
| Comments: |
