Борис Возницький зберіг національні реліквії на 20 мільярдів гривень

Декілька років тому мені довелося переконатися, наскільки дивовижним є дар Бориса Возницького  розпізнавати у нібито буденній речі старовинну унікальну реліквію. Мова йде про триметрову фігуру із зображенням розп’яття Ісуса Христа, що десятиліттями стояла у кутку Млинівської Свято-Покровської  церкви. Фігура потрапила сюди з колишнього млинівського костелу, розваленого у шістдесятих роках минулого століття. А вже на початку нинішнього століття на прохання  прихожан католицького храму святого Яна Непомуки хрест передали до Дубна. І ось, коли побував у своєму рідному місті і побачив різьблену фігуру, Борис Возницький на радощах відразу заявив:
– Так це ж робота з колекції учнів  Пінзеля.
Того самого Пінзеля, знаменитого  українського скульптора  другої половини ХVIII століття, три статуї котрого й досі прикрашають фасад собору святого Юра у Львові. Пізніше, після детальних експертних досліджень, з’ясувалося, що фігура дійсно має пряму спорідненість з пінзелівським стилем. Дізнавшися про реліквію, зарубіжні колекціонери оцінили її у запаморочливу суму. Однак унікальний предмет старовини все-таки залишився в Україні.
Ще у дитинстві Бориса Возницького зацікавили підземні ходи Дубенського замку. І хоч у підземеллі  визначні знахідки не траплялися, однак тодішня пристрасть до пошуку, по суті, визначила його долю.
Борис Возницький став студентом факультету історії мистецтв Петербурзької академії. Його неабияк заполонила краса мистецького Пітера. Проте задумується над тим, що мистецька історія рідного краю не менш вартісна, але менш досліджена. Тому й присвячує їй усі свої курсові роботи.

Новий етап досліджень припав на 1960-62 роки, коли Борис  Возницький працював заступником директора Музею українського мистецтва. Згодом Бориса Григоровича призначають директором Львівської галереї мистецтв. І на цій посаді він уже немало-небагато – 42 роки. Завдяки наполегливості Возницького врятовано тисячі шедеврів – ікон, інтер’єрів костелів і палаців, а галерея стала найбагатшою в Україні. 
Дослідники стверджують, що, починаючи з 60-х років минулого століття, Возницький та його однодумці привезли до Львова 12 тисяч експонатів, які сьогодні оцінюють більш як у 4 мільярди доларів. Серед них – справжні світові сенсації. Такі, приміром, як  скульптури українського “Мікеланджело” – Георгія Пінзеля. Витрачаючи усі свої відпустки та часто й усю зарплату, Борис Григорович не припиняв експедицій і у 70-80-ті роки, користуючися своїм титулом відомого мистецтвознавця радянської школи. У той час по всьому західному регіону з тисяч храмів, перетворених на склади та комори, викидали столітні шедеври. Возницький з командою знаходили їх дуже понищеними у кущах, у рівчаках, витягали із вогню. Одного разу Борис Григорович урятував скульптуру, вихопивши прямо з-під сокири – її уже, не підозрюючи про походження, необізнані власники хотіли порубати на дрова.
Варто також зазначити, що наш земляк створив музей в Олеському замку, відновив оборонну вежу у П’ятничах, у  Львові захистив від руйнування костел бернардинів, довів до належного вигляду каплицю боїмів і відкрив ряд відділів галереї. Розпочав реставрацію замків у Золочеві, Підгірцях і Жовкві.
Активно Борис Возницький співпрацює з польськими музеями, організовуючи обмін експозиціями. В одній з цих експозицій знаходиться неймовірна кількість унікальних старовинних різьблених фігур – понад дві з половиною тисячі. Попри організаційне навантаження, він також працює науково та веде громадську діяльність. Незважаючи на зайнятість, знаходить час побувати на батьківщині, допомогти у відродженні  волинських пам’яток культури. Загалом, це доволі неординарна людина, яка, віриться, ще добряче послужить на благо рідної держави. А звання Героя України, без сумніву, стане йому натхненним стимулом на цьому благородному  шляху.