Випускники зустрілися через 40 років
Після такої довгої розлуки тре-тього червня зустрілися випускники 1966 року Заболотівської школи-інтернату. На цю зустріч приїхали навіть ті, хто тепер проживає в Росії й Білорусі. Яким великим було бажання побачити один одного, село і особливо вчителів. «Чи впізнають? Як зустрінуть?» – тривожно калатало серце, коли підходили до рідної школи.
Побачивши любимого всіма нами Івана Никифоровича Яцишина, почувши привітання Володимира Петровича Киби (він впізнав усіх нас по голосу(!), бо не бачить), ми сміялися і плакали у цю радісну незабутню мить. Мар’ян Іванович Галайда й усі вчителі запрошували у школу цього разу по-особливому. Урочисту зустріч та екскурсію провели директор школи Арендарчук Тетяна Михайлівна та Романюк Євгенія Євгеніївна. Як у далекому минулому, нам провели урок, перед цим, зробивши перекличку. Пом’янули хвилиною мовчання тих, кого, на жаль, уже немає. Кожен з нас розповів про своє життя й здобутки. Не забули привітати з 70-річчям Володимира Петровича Кибу, а він згадував, як ми гарно грали в духовому й струнному оркестрах, приїжджали з призовими місцями з мистецьких конкурсів. А Лідія Лаврентіївна Галенда, Михайло Семенович Корнієнко, Ліда Дем’янівна Кравчук пригадали різні курйозні випадки з нашого шкільного життя. Ніна Антонівна Яцишина подякувала нам за це «повернення у минуле».
Для нас – то надзвичайна подія! Можливо, єдиний шанс зустрітися класом і низько вклонитися усім вчителям та вихователям за те, що вони щиро й по-батьківськи доглядали нас, навчили наполегливості, людяності. А як ми вдячні за теплі слова, які прочитав про кожного з нас наш дорогий наставник Іван Никифорович: «Я знову з вами, хлопчики й дівчатка. Я знов прийшов, рідненькі, на урок...», який був нам колись і батьком, і матір’ю. Протягом усіх років він цікавився нашим життям.
Ми вдячні долі, що нас виховували такі вчителі.
| Comments: |
