Освіта Короленка починалася з Рівненської гімназії
З Рівненщиною доля письменника пов’язала досить тісно. Його мати Евеліна Йосипівна була родом з села Степань. В цьому мальовничому селі над Горинню батьки Володимира Короленка й одружилися в 1846 році. В самому ж Рівному поховано батька письменника, а в гімназії Володимир Галактіонович навчався, звідси виїжджав на літні вакації до мальовничого села Харалуг.
З Житомира Короленки переїхали до Дубна, а потім до Рівного, де навчання та провінційне життя нанесло величезний відбиток на світогляд та характер Володимира Короленка. Відсіювати зерно від полови, розрізняти добро і зло Володимир Галактіонович навчився саме в Рівному. Рівненському періоду життя присвячено три частини книги “Історія мого сучасника”.
З цього жахливого на той час міста пішов у люди великий людинолюб Володимир Короленко. Оповідання “У поганому товаристві”, яке в основі відомих “Дітей підземелля”, не що інше як відтворення життя в Рівному, а описана капличка – і насправді була на Вольському цвинтарі.
Мешканці Рівного впізнавали себе в персонажах творів Володимира Короленка, а руїни місцевого замку з заболоченими ставками додавали романтичності та казковості, що, зрештою, компенсувало інтелігентній людині її відірваність від цивілізованого товариства. Головним для Володимира Короленка в рівненському періоді життя було навчання.
Повірити в себе і знайти своє місце в суспільстві Володі допоміг вчитель словесності Веніамін Васильович Авдієв, молода людина з прогресивним мисленням, якій невдовзі не дали працювати в Рівному і перевели як неблагонадійного аж в Тифліс. Після особистих розмов про літературу з вчителем гімназії Володимир Короленко відчув, що в душі у нього щось сталося велике. Відтоді “художня література перестала бути тільки розвагами, стала захоплюючою та серйозною справою. Авдієв зумів запалити й роздмухати душевні емоції в яскраве полум’я. У нього було інстинктивне відчуття юності і – талант”. Твори Некрасова й Шевченка, Островського та Тургенєва, Гоголя й Добролюбова полонили юного Володю. Ставлення до Шевченка змінилося після того, як Володимир вивчив “Гайдамаки”.
Несприйняття Гонти, котрий зарізав своїх дітей тільки за те, що вони були католиками, і жагучу тугу Кобзаря, що вже “Не заріже батько сина, //Своєї дитини// За честь, славу, за братерство,// За волю Вкраїни”, народило глибокий протест у майбутнього письменника. Тоді Володя подумав: але ж Гонта одружився, знаючи, що жінка католичка, так само, як мій батько одружився на католичці… В серці юнака над усіма ваганнями постала невичерпна любов до некрасовської народності. З цим почуттям він і покинув Рівне, поїхавши у столицю вступати до Технологічного інституту.
Де б не бував Володимир Короленко в подальші роки, він особливо тепло згадував білий будинок, тобто приміщення, де вчився, гімназію. Крізь товщу літ цей будинок викликав у письменника ностальгію і подих святості, яка додає сил, збагачує і ніколи не буде втраченою. Свою привабливість будівля колишньої рівненської гімназії не втратила й тепер (на фото). Хоча їй виповнилося 165 років! Хто тільки не бував у її стінах. Достатньо згадати, що в часи гітлерівської окупації саме тут містилася резиденція гауляйтера Еріха Коха, а після війни був обком партії. Нині тут – обласний краєзнавчий музей, в якому особливе місце відведено життю і творчості Володимира Короленка.
З цього жахливого на той час міста пішов у люди великий людинолюб Володимир Короленко. Оповідання “У поганому товаристві”, яке в основі відомих “Дітей підземелля”, не що інше як відтворення життя в Рівному, а описана капличка – і насправді була на Вольському цвинтарі.
Мешканці Рівного впізнавали себе в персонажах творів Володимира Короленка, а руїни місцевого замку з заболоченими ставками додавали романтичності та казковості, що, зрештою, компенсувало інтелігентній людині її відірваність від цивілізованого товариства. Головним для Володимира Короленка в рівненському періоді життя було навчання.
Повірити в себе і знайти своє місце в суспільстві Володі допоміг вчитель словесності Веніамін Васильович Авдієв, молода людина з прогресивним мисленням, якій невдовзі не дали працювати в Рівному і перевели як неблагонадійного аж в Тифліс. Після особистих розмов про літературу з вчителем гімназії Володимир Короленко відчув, що в душі у нього щось сталося велике. Відтоді “художня література перестала бути тільки розвагами, стала захоплюючою та серйозною справою. Авдієв зумів запалити й роздмухати душевні емоції в яскраве полум’я. У нього було інстинктивне відчуття юності і – талант”. Твори Некрасова й Шевченка, Островського та Тургенєва, Гоголя й Добролюбова полонили юного Володю. Ставлення до Шевченка змінилося після того, як Володимир вивчив “Гайдамаки”.
Несприйняття Гонти, котрий зарізав своїх дітей тільки за те, що вони були католиками, і жагучу тугу Кобзаря, що вже “Не заріже батько сина, //Своєї дитини// За честь, славу, за братерство,// За волю Вкраїни”, народило глибокий протест у майбутнього письменника. Тоді Володя подумав: але ж Гонта одружився, знаючи, що жінка католичка, так само, як мій батько одружився на католичці… В серці юнака над усіма ваганнями постала невичерпна любов до некрасовської народності. З цим почуттям він і покинув Рівне, поїхавши у столицю вступати до Технологічного інституту.
Де б не бував Володимир Короленко в подальші роки, він особливо тепло згадував білий будинок, тобто приміщення, де вчився, гімназію. Крізь товщу літ цей будинок викликав у письменника ностальгію і подих святості, яка додає сил, збагачує і ніколи не буде втраченою. Свою привабливість будівля колишньої рівненської гімназії не втратила й тепер (на фото). Хоча їй виповнилося 165 років! Хто тільки не бував у її стінах. Достатньо згадати, що в часи гітлерівської окупації саме тут містилася резиденція гауляйтера Еріха Коха, а після війни був обком партії. Нині тут – обласний краєзнавчий музей, в якому особливе місце відведено життю і творчості Володимира Короленка.
Сергій ГУПАЛО
| Comments: |
