Хоч і не скликав на свято, а друзів зібралося багато…

“Привіт!” – усміхаючись, вітається лагідне сонечко. І дивовижний світ оживає бездонною небесною блакиттю, піснею солов’я, пахощами трав і квітів, плюскотінням хвиль… Чуєте? Бачите? Розкривайте очі й серце, годі спати”.
Це тонкий лірик Віктор Вербич запрошує юних мрійників у мандрівки в передмові до книги “Зорянчині малюнки”. Сам завжди усміхнений, з промінцями сонця в добрих очах кольору небесної блакиті, щодень вітає друзів та знайомих на перехресті велелюдної пішохідної артерії рідного міста, вулиці Лесі Українки. А друзів у нього дуже багато, бо хто хоч раз з відкритим серцем доторкнувся до його серця, став назавжди побратимом. Тож бо й не дивно, що на Вікторів золотий ювілей зібралося стільки люду, хоча й запрошень він нікому не розсилав. А свято влаштували йому від душі теж щирі друзі з найкращої у світі, як він сам каже, книгозбірні – Волинської наукової бібліотеки імені Олени Пчілки.
Народжений квітучого травня тринадцятого числа і у високосний 1956 рік у селі Грибовиця Іваничівського району, Віктор Вербич вперше подав поетичний голос ще школярем, надіславши свої вірші на суд голови літературної студії “Лесин кадуб” Йосипа Струцюка.
Перша лірична збірка Віктора Вербича “Відлуння ночі” побачила світ аж у 1993 році, коли йому було вже 37. Чому так довго тривав цей дебют? Бо часи були складні. І той, хто не декларував ура-патріотичного пафосу громадянського вірнопідданства, тому не давали “зеленого світла” у літературі. Тим більше, що мрійник Віктор Вербич сам “підмочив” собі репутацію, наївно написавши листа на захист української мови головному її русифікатору, першому секретарю ЦК КПУ тов. Щербицькому, чим перекреслив собі, як зазначив у передмові до першої книги Вербича його Вчитель, дрібно витупцьовану дорогу на комлітературний ярмарок, де щедро роздавали блага.
Що журналіст і поет Віктор Вербич – постать для Волині неординарна, засвідчує щире пошанування поета владою. Виконувач обов’язків заступника голови облдержадміністрації Святослав Кравчук вручив на ювілеї почесну грамоту ОДА. А новий мер Луцька Богдан Шиба захоплено пригадував спільні гарячі будні зародження народного руху на Турійщині.
У добу національного відродження поет видав за короткий період сім книг поезій, п’єсу та книгу публіцистики з промовистою назвою “Під куполами спільного неба”, яка, безперечно, дуже цінна для сьогодення і для прийдешніх поколінь, адже робить екскурс у долі духовних подвижників, яких дала світові Волинь.
Побратимом називають Віктора Вербича поет Андрій Криштальський, голова Волинської організації національної спілки письменників України Ніна Горик та секретар Волинської організації національної спілки журналістів України Євген Хотимчук, художники Микола Кумановський та Володимир Жупанюк, голова Національної ліги композиторів Мирослав Стефанишин і науковець-літератор Микола Мартинюк. Останній, до речі, став братом по крові, адже Віктор першим зголосився здати свою кров, коли Микола занедужав.
З особливою шанобливістю вклоняються ювіляру дві людини – заслужена вчителька України, берегиня української словесності Леся Ковальчук з Жидичина та його учениця, нині педагог, Лариса Нечипорук, бо вдячні за неоціненну “чорнову” роботу у школі, адже він вчив дітей щиро і палко любити рідне слово. І роздаровував себе…
А ювіляр тим часом червоніє від надмірної уваги та пошанування, отримуючи ще й Почесний знак національної спілки журналістів України, як вишивка на матусиній сорочці, подарованій спеціально до свята. І признався, що “поезія – це гріх, благословенний Богом”, “це – цвіт, весни небесне свято, що хочеш цілий світ обняти”.

• Нравится
•