Як зять тещі іменини справляв
Різних кумедних історій, анекдотів про тещу-зміюку і бідолашного зятя казано-переказано. Але в житті нерідко трапляються випадки, коли зять тещу не тільки любить і шанує, а й влаштовує їй справжнє торжество – з «живою музикою», концертом, подарунками. І не де-небудь, а в ресторані, де столи гнулися від наїдків і напитків. Ну просто гуляли справжнє «веселля»!
На третій день Великодня лучанин Михайло Забіцький зібрав у ресторані в Рожищі всю жінчину родину з поважної причини. Святкували відразу аж два ювілеї – 80 літ його тещі Мотруні Осипчук і 40 років дружині Лесі.
За щоденними клопотами, роботою не так часто може зустрітися велика родина. Але щоб вшанувати ювілярок, на велику «беседу», як кажуть у нас на Волині, з’їхалися гості не тільки з навколишніх сіл і Луцька, а й з Дніпропетровська. Перший тост за бабу Мотю проголосив найменший зять Михайло, який і організував цю зустріч (саме він тепер доглядає тещу). Говорив не стільки про чесноти тещі, як про її важке життя, побажав міцного здоров’я і радості. Пожартував, що баба Мотя чи не вперше за життя святкує день народження. І хоч Михайло людина, котра, як то кажуть, рубає з плеча, теща на нього, думаємо, не ображається. Бо одна із шести дочок баби Моті якось обмовилась: «Нашу матір Міша так шкодує...»
Святкування у ресторані не перетворилося лише на «випили-закусили-потанцювали», а стало своєрідним невеличким концертом. Правнуки розказували душевні вірші, які спеціально до ювілею заздалегідь підготував сам Михайло. Для прабаби дарували пісні і маленькі правнучки, і старші, і дорослі внуки. А ще – пісню, яку не раз співали за молодості, весело затягнула сваха баби Моті – баба Оля. І не тільки співала, а й затанцювала.
Гуляли-веселилися гості (а їх було не мало не багато – аж 80!) до самого вечора, поки не прийшов час порати худобу, бо чи не всі люди з села. Але перед тим, як поїхати додому, родичі отримали... подарунки, щоб, як сказав зять Михайло, була згадка від баби Моті. 24 внуки зі сміхом і жартами приймали з рук Михайла комплекти махрових рушників. А як іскрилися радістю очі 36 правнуків! Для кожного з них Михайло з Лесею приготували книжечки та іграшки: дівчаткам – м’які зайчики, котики, собачки, а хлопчикам – футбольні м’ячі.
За такі незвичайні «менини» всі, виходячи із ресторану, від щирого серця дякували Михайлу. Адже, відверто кажучи, якби не він, і не було б такої несподіваної теплої зустрічі, де, забувши про домашні клопоти, веселилися, жартували, говорили про все на світі і просто відпочили душею. І справді, родинна забава вдалася на славу!
Думаю, кожна жінка, яка має заміжню дочку, у душі по-доброму позаздрить бабі Моті і сама собі зізнається, що теж хотіла б, аби і її так вшанував зять. Кому ж не приємна увага і повага від рідних?
Олена ПАВЛЮК,
Волинська область
За щоденними клопотами, роботою не так часто може зустрітися велика родина. Але щоб вшанувати ювілярок, на велику «беседу», як кажуть у нас на Волині, з’їхалися гості не тільки з навколишніх сіл і Луцька, а й з Дніпропетровська. Перший тост за бабу Мотю проголосив найменший зять Михайло, який і організував цю зустріч (саме він тепер доглядає тещу). Говорив не стільки про чесноти тещі, як про її важке життя, побажав міцного здоров’я і радості. Пожартував, що баба Мотя чи не вперше за життя святкує день народження. І хоч Михайло людина, котра, як то кажуть, рубає з плеча, теща на нього, думаємо, не ображається. Бо одна із шести дочок баби Моті якось обмовилась: «Нашу матір Міша так шкодує...»
Святкування у ресторані не перетворилося лише на «випили-закусили-потанцювали», а стало своєрідним невеличким концертом. Правнуки розказували душевні вірші, які спеціально до ювілею заздалегідь підготував сам Михайло. Для прабаби дарували пісні і маленькі правнучки, і старші, і дорослі внуки. А ще – пісню, яку не раз співали за молодості, весело затягнула сваха баби Моті – баба Оля. І не тільки співала, а й затанцювала.
Гуляли-веселилися гості (а їх було не мало не багато – аж 80!) до самого вечора, поки не прийшов час порати худобу, бо чи не всі люди з села. Але перед тим, як поїхати додому, родичі отримали... подарунки, щоб, як сказав зять Михайло, була згадка від баби Моті. 24 внуки зі сміхом і жартами приймали з рук Михайла комплекти махрових рушників. А як іскрилися радістю очі 36 правнуків! Для кожного з них Михайло з Лесею приготували книжечки та іграшки: дівчаткам – м’які зайчики, котики, собачки, а хлопчикам – футбольні м’ячі.
За такі незвичайні «менини» всі, виходячи із ресторану, від щирого серця дякували Михайлу. Адже, відверто кажучи, якби не він, і не було б такої несподіваної теплої зустрічі, де, забувши про домашні клопоти, веселилися, жартували, говорили про все на світі і просто відпочили душею. І справді, родинна забава вдалася на славу!
Думаю, кожна жінка, яка має заміжню дочку, у душі по-доброму позаздрить бабі Моті і сама собі зізнається, що теж хотіла б, аби і її так вшанував зять. Кому ж не приємна увага і повага від рідних?
Олена ПАВЛЮК,
Волинська область
| Comments: |
