СІМЕЙНА ТАЄМНИЦЯ

Продовження. Початок у №№14-15, 17
Іванович злорадно посміхнувся:
– Ти знаєш, по що я прийшов?
– Ні. Але кажіть, чим можу вам допомогти.
– Допомогти ти зараз можеш не мені, а собі. Поверни все, що залишила тобі мати, – і живи спокійно.
– Не розумію, про що ви. Будинок бабуся переписала на мене ще за життя.
– Не бабуся вона тобі, цуценя, але характер схожий, – прошипів. – А ти не такий простак, як я думав. Там, в машині, сидять троє здорованів. Покликати їх? Вони допоможуть тобі все згадати. І вчительці твоїй допоможуть...
Розлючений Андрій підскочив до Івановича, схопив його за плечі і міцно притиснув до стіни.
– Запам’ятайте, нічого мені бабуся не говорила, а вам краще піти, інакше...
– А що інакше? – Іванович відштовхнув Андрія і кинувся до виходу.
...Дільничний Гришин подивився на розбите обличчя Андрія і скривився. Потім підійшов до заплаканої Тоньки.
– Отже, ти не бачила, як били Андрія?
Тонька заперечливо похитала головою:
– Мене один тримав на вулиці, а двоє зайшли в хату. Я  вже все написала.
– А ти, – дільничний звернувся до Андрія, – будеш писати заяву?
Не дочекавшись відповіді, Гришин сів поруч і закурив.
– Не знаючи правди, я не зможу тобі допомогти, Андрію. Що він хоче від тебе? Я здогадуюсь: причина – гроші? Кажуть, покійна Дарія багато золота мала.
Андрій підвівся, дістав з комода якісь папери і поклав перед дільничним.
– Знаю, знаю, мені Дарія сама казала, що все переписала на тебе. Тільки бачу, не відчепиться від тебе Іванович. Хочеш – пиши заяву, але... – дільничний розвів руками. – Очевидно, він дав час тобі подумати. Але коли прийде знову, навряд чи я зможу допомогти. Ти в армію йди, там він тебе не дістане.
Наступного ранку, ще до початку уроків, директор школи викликав Тоньку до себе в кабінет:
– Сам нічого не розумію: претензій по роботі до тебе немає. Але наказ є наказ.
– Який наказ? – від несподіванки Тонька підвелася.
– Згори. Маю звільнити за аморальну поведінку. Я ж попереджав – не треба вам з Андрієм поки жити разом. Не послухалася... Ти хороший педагог, Антоніно. А Іванович?  Ще його батько колгосп обкрадав, як міг, і син пішов по його стопах. Стара Дарія була хорошою людиною, але не змогла протистояти ні чоловікові, ні сину. Настраждалась вона з ними. А з Андрієм ожила, виростила дуже порядного хлопця. Може, і правду люди кажуть – не чужий він їй. Їдьте з Андрієм світ за очі, як кохаєте одне одного.
Того вечора Тонька не повернулася до Андрія. Він, не дочекавшись свою вчительку з роботи, попрямував до неї додому. Вона із запухлим від сліз обличчям відчинила двері.
– Мене звільнили, Андрію, вигнали, розумієш? – у розпачі Тонька не могла більше ні про що інше думати. – За що? Чого хоче від нас цей Іванович? Люди кажуть, що все через гроші. Це правда?
Андрій ствердно кивнув головою.
– Скільки їх, де вони? – вирвалось у Тоньки.
– Не знаю...
***
Минуло 15 місяців.
– Ти не сумуй так, браток, життя тільки починається. Нам з тобою ще пощастило, гірше їм, – лейтенант глянув у вікно. Надворі кілька солдатів завантажували в машину труни. Андрій не міг на це дивитися. Він відвернувся, його обличчя нервово засмикалось. Спираючись на милиці, хлопець повернувся в палату і ліг на ліжко. Лейтенант присів поруч:
– Отже, Тоню ти не знайшов?
– Не знайшов... Писав з учебки, з Афгану писав – відповіді не дочекався.
– А в армію вона тебе не проводжала? – лейтенант, покректуючи, вмостився на своє ліжко.
– Не проводжала. Все сталося дуже швидко. Коли я того вечора повертався від Тоні, помітив машину Івановича – і в хату не пішов. Заховався в сараї, а вранці зібрав усе необхідне і пішов у військкомат. Ще заглянув до дільничного, щоб передав Тоні, аби прийшла на вокзал. Не прийшла.
– А Тоня знала, де сховані гроші?
– Не знала. Запитувала – я не сказав. Кляті гроші...
– Гроші не бувають клятими, гроші – ключ до життя. Вони дають можливість відчиняти потрібні двері. Не хвилюйся, нам з тобою доля дала шанс вижити, то ще повоюємо. Тільки тепер за себе, за своє благополуччя. Я – Сергій Морозов, – він простягнув Андрію руку для знайомства.
– Вояки... На милицях, – Андрій іронічно посміхнувся і відвернувся до стіни.

• Нравится
•