Фермер у ролі економіста, бухгалтера та доярки

Землі у селі Галинівка Володимир-Волинського району на Волині піщані. Великих врожаїв тут і колись не мали, а тепер і поготів. Та куди подінешся, коли долею випало жити саме в цих місцях. Ось і стараються люди заробити собі на шматок хліба все одно із землі. Євдокія Василівна Худа працювала в місцевому радгоспі зоотехніком, згодом економістом. Однак у 1995 році вирішила створити власне фермерське господарство. Тепер її колеги, з якими разом трудилася в радгоспі, працюють на її полях найманими працівниками. На господиню не нарікають. Кажуть, що за роботу платить добре.

Ціна на солярку зросла утричі, а на зерно?

Коли на початку дев’яностих років сільгосппідприємства почали занепадати, Євдокія Худа стала думати, як створити власне фермерське господарство. Залишитися сім’ї без засобів для існування – така перспектива аж ніяк не приваблювала колишнього економіста. Отож, Євдокія Василівна бере землю в постійне користування. Спочатку – 50 гектарів, потім ще 34. Водночас 59 паїв орендували в односельчан. А відтак, фермерське господарство Євдокії Худої обробляло 250 гектарів землі.
– Вклали грошей багато в землю, але чим далі, тим працювати  гірше, – каже фермер. – Підтримки особливої від держави не відчуваємо, купаємось, як кажуть, у власному соці. Взяла 20 тисяч кредиту, і вже з першого місяця потрібно сплачувати і проценти, і кредит. То така кабала, ще й під 19 відсотків.
– Ціни на сільгосппродукцію залишаються сталими, а на добрива, солярку ростуть?
– Найкраще нам господарювалося у 1994 році, тоді держава більше допомагала селянину. Ми знали, скільки сіяти зернових, цукрових буряків,садити картоплі. Держава давала все для роботи під безпроцентний кредит. Згодом за позичене віддавали продукцією чи грішми. Ми в ті часи для фермерського господарства всю техніку купили: чотири трактори, комбайн, машину. А нині що купиш? Коли в 1994 році пшениця коштувала 570 гривень, то така сама ціна лишилася й зараз. Але тоді солярка була 75 копійок, а тепер – 3,35 гривні. Відповідно, зросла й ціна на добрива, засоби хімзахисту. Хто може за таких умов працювати?

«Поки що в рік села допомоги не відчули»

Євдокії Василівні 56 років. Здавалося б, пенсійний вік, можна і відпочити. Але вона не з таких. Родина звикла працювати важко. “Якось не можу уявити, що прокинусь – і нікуди не треба поспішати”, – каже жінка. Працює в господарстві чоловік з дружиною, два сини і дочка. Самі орють, хоча влітку наймають на роботу ще одного тракториста і комбайнера. Цього року посіви мають скоротити, бо немає збуту продукції. Ось минулого пшениця вродила по 30 центнерів з гектара. Ще й досі її не продали.
– Жито здавали по 250 гривень за тонну. Не заробили на ньому й копійки. Що посіяли, вклали – і навіть гривні прибутків не знайшли, – бідкається жінка. – А відомо, що жито і овес на наших землях найкраще родить. Ось і розбагатій. Хоча вирощуємо і пшеницю, садимо картоплю, займаємося буряківництвом. Хоч на цукрових буряках якийсь зиск був. Картопля також погана минулого року вродила, а клопотів з нею багато, робота трудомістка. Зараз продаємо насінневу, і більше трьох гектарів вирішили вже не садити. Будем моркву сіяти, бо на ній минулоріч тільки й виграли: спродали весь врожай, розплатилися з боргами, сплатили кредит, закупили хімію, на яку йде щороку десять тисяч гривень. А ще витрати на солярку, на заробіток найманим працівникам, відрахування на податок – і виходить немала сума.
Утримує родина у власному підсобному господарстві три корови, 12 свиней. Біля них в основному господарює Євдокія Василівна. В сім’ї вона і бухгалтер, і економіст, а зранку ще й за… доярку і свинарку.
– Наша продукція нікому не потрібна, – розмірковує фермер. – Ось 30 тонн пшениці та 10 тонн жита й зараз немає куди діти? Хоча за кордоном на кілька років наперед фермер знає, за якою ціною в нього закуплять продукцію. А тут перекупники по 400 гривень хочуть забрати пшеницю. Та ніколи за такі гроші не віддам… Це не рік села, це знущання. Тому плануємо  засіяти всього 7 гектарів моркви, 5 – картоплі, а решту яриною – вівсом і ячменем. Кілька гектарів займе буряк. Цього року багато землі пустуватиме і від багатьох орендованих паїв відмовимося.
– А що потрібно робити, щоб заохотити селянина працювати?
– Насамперед надавати реальні кредити. Так, як за кордоном. Я була в Польщі: фермери там беруть кредити під 5 відсотків, які державі починають повертати лише на третій рік. Крім того, спрощена процедура оформлення кредитів, там не витрачають марно і години. А в нас? Всю сім’ю потрібно в банк везти, щоб кредит взяти. За кордоном все сплановане, є програма, за якою фермер знає скільки чого має вирощувати, куди здаватиме готову продукцію. За облогуючі землі держава платить їм гроші. Якщо має худобу і поставляє державі молоко, то може взяти без проблем кредит на придбання молочної лінії. І знову ж виплачують кредит через два роки. А в нас обдеруть, як липку. Де таке бачено, щоб я взяла кредит, восени матиму тільки якийсь прибуток, зібравши врожай, а кредит вже треба виплачувати з першого місяця. Хто в селі працюватиме за таких умов, не знаю. Село посадили в яму.
– Вихід?
– Кредити під низькі відсотки, державна дотація продукції (щоб вона на ринку була дешевша). Наприклад, у мене собівартість будь-якої культури становить сто гривень. Якщо мою продукцію купують по 50 гривень, то ще 50 повинна продотувати мені, як виробникові, держава, щоб я не залишилася в збитку. Окрім того, варто подумати і про піщані землі, які дають низькі врожаї. Колись держава на поліських землях брала всю продукцію дорожче на 24-27 відсотків. Я не можу конкурувати навіть із землеробами в Луцькому районі.
– А от коли починали господарювати, чи не було заздрісників?
– Були заздрісники, які думали, що приватникові все з неба падає, інші, хто приходив влаштовуватись до нас на роботу, думали, що ми їх ошукаємо. А зараз вже ми довіряємо працівникам, вони – нам.
І навіть коли ми розмовляли з Євдокією Василівною, односельчани на її подвір’ї перебирали картоплю в кагатах. Марія Матвіюк 18 років працювала в місцевому сільгосппідприємстві дояркою, як і Світлана Артемюк. Мали в радгоспі роботу і Світлана Дацюк, Наталія Чикирда та Валентина Дремач. Нині вони заробляють у колишньої колеги, економіста Євдокії Худої.
– Найкраща пора для селянина була тоді, коли прем’єр-міністром був Ющенко. Тоді ми добре жили: впали ціни на добрива, добре продавали жито і пшеницю, тоді ми заробили якийсь капітал, – насамкінець додала фермер.

Марія ДУБУК,
Волинська область
Фото автора
 

  

  •  
Comments:

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>