«Писати потрібно так, щоб баба у Ветлах зрозуміла!»

Досить часто на редакційних "літучках", коли наш редактор вчить молоде покоління, то повторює: "Писати потрібно так, щоб баба Манька у Ветлах зрозуміла!" Ця фраза у колективі вже стала крилатою. На десяту річницю нашої газети ми нарешті вирішили відвідати це знамените село і знайти ту бабу.
У нас склалося враження, що Ветли - це край світу, в селі підтвердили - так воно і є. Судіть самі, в радянські часи сюди навіть літав "кукурузник" і тут був власний аеродром, який жартома називали "Шереметьєво". Зараз літаки у Ветли не літають, тому нам добиратися довелося редакційною машиною.

Село Ветли Любешівського ра-йону на Волині знаходиться за двісті кілометрів від Луцька, як з обласного центру до Бреста, за сорок сім кілометрів від районного центру, а до Білорусі – рукою подати, пішки можна зайти. Село розкинулося над берегом річки Прип’ять на вісім кілометрів. Центральна вулиця – Радянська.
У селі немає колгоспу. “Вмер Мічурін у Ветлах”, сказали мені і пояснили: “Ім’я знаменитого садовода-селекціонера носило господарство, яке припинило своє існування у 2002 році”. Майно розділили, а бідну поліську землю ніхто й брати не хоче: з одного боку – болото, з іншого – пісок. 
На моє запитання, як люди виживають в селі, бухгалтер сільської ради Костянтин Кирилюк зазначив:
– Зараз тільки посадять городи – і поїдуть селяни масово в Білорусь на роботу на буряки. Це вже триває не один рік. У селі є білоруські невістки, але більше наших хлопців пішло в приймаки у сусідню державу. Та й дівчата наші там залишаються – заміж за місцевих виходять.
– Село живе погано і бідно, – приєдналася до нашої розмови соціальний працівник Любов Адамівна Павлік. Її чоловіка звати, як і відомого співака – Віктор. – Багато людей звертаються по соціальну допомогу, але їм вона не надається, бо ніде не працюють. А де в нашому селі візьметься робота? І пишуть наші жителі скарги в різні інстанції. У нас 415 пенсіонерів, 562 людини безробітні, і з них тільки 51 стоїть на біржі. Багато в селі проблем, наприклад, на вулиці Забріддя 40 хат і жодного телефону. Щоб подзвонити, треба йти в центр. Вулиці  неремонтовані, на роботу ходимо в гумових чоботах. Напишіть про те, які розбиті автобуси у Ветли пускають – страшно дивитися. Вони не можуть до нас доїхати, серед дороги доводиться висаджувати людей. У понеділок і п’ятницю – найгірше. А статтю свою назвіть, – порадила мені Любов Адамівна, – “Село, забуте Богом і людьми”.
– І начальством, – додав бухгалтер Костянтин Платонович.

Не знаю, як начальство, але знаменитий земляк, народний депутат, заступник голови Верховної Ради минулого скликання, член фракції комуністів Адам Мартинюк про рідні Ветли не забуває. За його сприяння в село привезли новеньке імпортне обладнання для зубного кабінету дільничної лікарні. Але у Ветлах бідкаються – спеціаліста-стоматолога немає. Тут роботи для зубного лікаря – непочатий край. Мене просили через газету знайти для Ветлів стоматолога, який не боїться сільського життя без газу та гарячої води і з туалетом за хлівом. Сподіваюся, після нашої публікації хтось з медиків відгукнеться...
Мені розповіли про добрі справи, які зробив народний депутат для своєї малої батьківщини. Вже кілька років у Ветлах будується велика школа, яку до першого вересня повинні закінчити. Поряд – нова гарна церква. Минулого року в селі замінили лінії електропередач. Привезли ра-діоретранслятор, але чомусь ще не підключили, тому проводового радіомовлення немає, лише одна вулиця може слухати радіо. Я так зрозумів, що чекають, коли приїде Адам Мартинюк і підключить ретранслятор. Також стоїть доставлена з Ковеля телефонна станція на 50 номерів, але телефони людям не встановлюють.
Розмовляючи з людьми у Ветлах, переконався, яку велику роль відіграє авторитет однієї людини. В селі дуже шанують Адама Івановича і пишаються ним. Судіть самі – на березневих виборах за Комуністичну партію України у Ветлах проголосувало 67,2 відсотка виборців. Це найвищий показник у Волинській області. У селі є партійна організація, яка нараховує 30 комуністів. Цікаво, що в такій кількості вона була і в радянські часи. У цьому поліському селі все ще бродить “привид комунізму”.
Після виборів у Ветлах відбулася зміна влади на місцевому рівні. Сільським головою став підприємець, власник стрічкової пилорами, який пообіцяв створити нові робочі місця.
У Ветлівській школі ми зустрілися з вчителями та учнями старших класів. Було багато запитань про газету, про політичну позицію нашого видання під час президентських та парламентських виборів, про професію журналіста. Я переконаний – після цієї зустрічі у нас з’являться нові читачі.

Знайшли ми у Ветлах ту бабу Маню, яку так часто згадує наш редактор. 22 лютого Марії Василівні Устимчук виповнилося 60 років. У них з чоловіком, Василем Івановичем, 16 дітей: 11 синів і 5 дочок. На ювілей до мами приїхали всі, а ще 32 онуки і один правнук.
Вже вкотре раз переконався, багатодітні матері – оптимістки, вони ніколи не плачуться і не жаліються. Завдяки вродженому життєлюбству їм вдається виносити і вигодувати стільки дітей.
– У нас весілля було на Петра у 1965 році, – згадує Марія Василівна. – Стали народжуватися дітки. Найстарший – Віктор, далі Надя, Саша, Валєрик, Володя, Галя, Пєтя, Льоня, Сірожа, Юра, Люба, Таня, Віра, Толя, Міша і Фєдя. Тепер дітей годувати легше, такі гроші держава платить. Я тоді отримувала чотири рублі на дитину. Зараз біди немає, можна жити, от тільки пенсія мала, за 16 дітей заробила 580 гривень. Напишіть про це в газету. Хіба це справедливо? Маємо 32 онуки, коли всі з’їдуться, то кожному треба гостинця від баби – і пенсії немає. А ще ж треба щось і на стіл поставити.
Тримають Устимчуки чимале господарство: коня, дві корови, дві свиноматки. Тому й доводиться, як зазначив Василь Іванович, працювати від темна до темна.
– Насоваєшся за день так, що увечері падаєш спати, – каже чоловік.
– Він стільки дітей виростив, але жодного разу нікого не набив, – додає жінка. – Навіть ніколи їх не сварив, а діти батька слухаються без зайвих слів. 
Марія та Василь Устимчуки вже справили своїм дітям 11 весіль. В дворі навіть спеціальний “шалаш” для музикантів не розбирають, бо в перспективі ще п’ять весіль має бути. Три сини, Віктор, Олександр і Володимир, та дочка Галя живуть в сусідній Білорусі, Валерій – в Рокитному Рівненської області, три дочки – у Ветлах, одна в Мукошині.
Син Юрій став священиком. Він благочинний Любешівського району Української православної церкви Київського патріархату, служить у новому храмі в райцентрі. Анатолій навчається в духовній семінарії. Один зять в Устимчуків також священик – отець Микола, живе у Ветлах, а служить в сусідньому селі Невір. З батьками живе два холостяки Льоня та Сергій, та школярі Міша і Фєдя. А збереться велика родина на проводи після Великодня. Всі мають бути – така традиція.
– Найбільше люблю в газеті життєві історії. Що тільки з людьми не трапляється, – каже баба Маня. – А про мене що писати, я ж нічого видатного не зробила – дітей народила...
Я намагався пояснити Марії Василівні, що народити і виховати 16 дітей – це вже подвиг. Вона заслужила, щоб про неї розповіла наша газета. Про таких людей, простих трудівників, ми й пишемо. Саме вони є героями наших публікацій і водночас нашими найуважнішими та найприскіпливішими читачами. Вони відразу розпізнають і відчувають фальш. Тому з читачами не можна лукавити, потрібно розмовляти відверто і щиро. Що ми і намагаємося робити, а наскільки це вдається – судити Вам, шановні ЧИТАЧІ!

Перша згадка про поселення датована 1366 роком, тобто Ветлам уже виповнилося 640 літ. Зараз у селі 473 хати, з них – 15 пусток, 1800 жителів. За словами секретаря сільської ради Володимира Дишка, останні 12 років кількість мешканців залишається стабільною. Минулого року померло 33 людини і народилося 28 діток, у 2004-му померло 14 жителів села, а народилося 33 дитинки.