Рівнянин отець Тарас і на Волині став своїм
Поділилась цією радістю колишня героїня моїх газетних публікацій Олена Харитонюк: “Я три дні відпочивала на Світязі. Поїздку цю нам організував священик – отець Тарас Манелюк. Вже й раніше він возив своїх вихованців з недільної школи та дітей-інвалідів у Берестечко і в зоопарк у Рівне. А це повіз на Світязь. Я накупалася досхочу. Отець катав дітей на човні. Були різні ігри та конкурси. Особливо мене вразив один епізод, коли отець Тарас підхопив з інвалідного візка неходячу Іринку, котра засмучено дивилася, як бавляться діти, і побіг з нею на руках по колу, граючи в “жабку”. Дівчинка нараз розвеселилася і просто засяяла від щастя”.
Не тільки з професійної цікавості кортіло познайомитися з тим незвичайним духовним пастирем, про якого й Оленчина хресна, регент церковного хору Людмила Гончарук розповідала з великою шанобливістю.
Світлі очі духовного пастиря випромінюють стільки щирості і тепла, що здається, наче знаю цю людину сто років. Та на запитання: “Як вам вдається робити стільки гарних справ?”, відповідає запереченням: “Це все зробив не я, а громада. Та й негоже афішувати милосердя – сказано в Біблії”.
Починаєш розуміти, наскільки це важливо, тільки тоді, коли стикаєшся з людською бідою. А таку біду бачить отець Тарас щодня, бо по сусідству з ним живуть гарний хлопчик Назарко і дівчинка Іринка. Щоб хоч якось втішити дітей, які приречені на замкнутість у чотирьох стінах, батюшка зі своїми вихованцями з недільної школи пішов на Різдво до них колядувати. Звичайно, з гостинцями. Після цих відвідин він довго не міг заспокоїтися. І, обговоривши болючу проблему зі своєю знайомою, головним лікарем місцевої лікарні Світланою Володимирівною, вирішили скликати громаду, яка підтримала ідею створення благодійного фонду. Тепер мають хоч якісь кошти на милосердя та благочинні заходи. А дітки знову загадують, щоб поїхати на Світязь, тільки уже на цілий тиждень.
– Ви такий ще молодий. Чи не стає це на заваді, коли приходять до Вас старші люди з особистими болючими проблемами?
– До Цумані я вже три роки відслужив у приході села Коритниця Локачинського району, і мав певний досвід. Та й наша церква Київського патріархату докладає зараз багато зусиль, щоб навчити своїх проповідників бути цілителями людських душ. Хочеться усім допомогти і хоча б морально підтримати та розрадити. Та й для мене це дуже потрібно, щоб духовно зміцнитися.
– Цікавитеся й політикою? Мені казали, що Ви цілу ніч чергували на виборчій дільниці.
– Нею цікавиться нині кожен українець. Мені небайдужа доля моєї країни, бо я тут народився, тут живуть мої діти, і хочеться зробити все, щоб людям було краще. Ми ж недаремно двічі їздили на Майдан відстоювати своє право на гідне життя без страху і принижень. В атмосфері загального піднесення відчув, що народ мій врешті пробуджується, що вчаться українці любити Україну, її історію, рідну мову, пісні і традиції. І за це ніхто не посміє більше обзивати їх націоналістами. Бо націоналісти – це щирі патріоти.
Розмовляємо про відродження духовності, адже криза ідеалів вихлюпнула на поверхню багато ганебних явищ: наркоманію, пияцтво, розбещеність і жорстокість.
– Тільки коли прийдуть люди до Бога, світ почне змінюватися. І на місце агресії прийде любов, – каже отець Тарас. – Але починати треба з виховання дітей та молоді. Дає свої плоди недільна школа, радує інтерес старшокласників до релігії як духовного начала. Ми гарно співпрацюємо з інтелігенцією і думаємо створити центр культурного відродження селища. Адже Цумань мала прекрасні традиції, навіть народний театр. Треба відкривати клуби, студії, гуртки за інтересами, спортивні секції і стадіони, щоб молодь краще грала у футбол, аніж має займатися дурницями.
У Цумані батюшка став своїм. І зацікавився славною історією краю. Досліджує благочинну та просвітницьку діяльність інтелігентної родини священиків Дашкевичів. Зізнається, що йому тут і люди подобаються, і природа чудова. Можна з вудочкою біля водойми посидіти і в лісі гриби позбирати. Мріє збудувати тут власний дім, завести пасіку.
А на запитання: “Як прийшов до Бога?” відповідає: “У нас в Мирогощі (біля Дубна – авт.) був дуже гарний батюшка – отець Богдан Кецко. Ми його дуже полюбили і з товаришем попросилися, щоб він взяв нас прислуговувати в церкві. Отець нас благословив і навчив.” На вибір десятирічного хлопчика також вплинула і благодатна обставина: хата Манелюків стояла близько храму, навколо якого ріс фруктовий сад. Хлоп’ята ласували там черешнями та сливами. І, звісно, бабця Тараса часто брала онука на службу Божу.
Отець Богдан став великим авторитетом для хлопця. Пізніше навіть благословив його шлюб зі своєю прихожанкою Світланою. Нині подружжя Манелюків виховує в любові та злагоді двох донечок Оленку та Іванку.
Волинська область
| Comments: |
