Повернися, мамо

Про це усі газети написали,
Мов, так і так: знайшлося немовля,
Нещасне на морозі замерзало,
Покинуте… Гойднулася земля
Від кривди нелюдської і від болю:
«Зозуле, де ти? Забери дитя!»
…Коли батьки не повертались з бою,
нас матері не клали на сміття.
Хоч не було в що одягти сиріток,
Не мали хліба, дім згорів дотла,
Горнула кожна ненька своїх діток
До серця, до родинного тепла.
Коли голодомори лютували,
Хіба отак чинили матері?
Останні крихти віддавали,
Щоб силоньки додати дітворі.
Чого ж тобі тепер не вистачає?
Держава допомогу надає…
За що кровиночку караєш
І нівечиш її життя й своє?
Син виросте. Його зігріють люди.
А ти, втомившись від земних утіх,
У “Ключовий момент” писати будеш,
Проситимеш прощення за свій гріх.
Якщо і зможе син тобі простити –
То назавжди залишиться вина.
І як же будеш із гріхом цим жити?
Подумай, безталанна голова!
Допоки молода ще і вродлива –
Усе тобі сьогодні ніпочім.
А станеш, як голубка, сива-сива –
Затужиш гірко: є ж у світі “він”.
Згадаєш ту страшну лиху годину,
Як клала в сумку клітчасту колись
Беззахисну малюсіньку дитину,
Свою кровинку… Жінко, повернись!
Чи юна ти, чи в зрілому вже віці –
В своє життя цю драму не впусти:
Великий гріх – як зрадиш чоловіка,
Ще більший – як дитину зрадиш ти.