На пошту привела свекруха

– Наше відділення зв’язку – найгомінкіше місце у селі, – розповідає Наталя Шостак, завідувачка місцевого відділення поштового зв’язку. –  Щодня приходить багато людей. А ще ж дітлахів влітку набігає чимало, бо у нас розташований санаторій. І переговори замовляють, і про листи запитують від рідних. Я їх втішаю по-материнськи, бо у самої двійко діток підростає. Запевняю, якщо немає листа сьогодні, то обов’язково прийде завтра. Коли дивишся у схвильовані очі дитини чи мами, яка турбується, як там ведеться сину у війську, коли виплачуєш пенсії стареньким чи дитячі гроші мамам, яких так зачекались у селі, тоді, мабуть, усвідомлюєш особливу відповідальність й корисність у суспільстві нашої щоденної праці.
Пані Наталя говорить вдумливо й переконливо. А мені найбільше імпонує душевність, привітність і відповідальність моєї співрозмовниці, яка не нарікає на труднощі і якій так до душі її нелегка праця. Тому йдуть сюди жителі Згоран, бо знають, що працює у сільському відділенні зв’язку небайдужа людина. Вона зустріне з усмішкою, ввічливо обслужить, дасть гарну пораду і розповість про нові послуги. До таких світлих, сонячних працівників і тягнуться селяни, які заслужили нарешті мати у своїй сільській глибинці і культуру праці та побуту, і належне цивілізоване обслуговування.
На пошту Наталю привела свекруха Віра Онисіївна Шостак, яка відпрацювала у цій сфері вже 33 роки. Як зібралась на пенсію, то запропонувала невістці працювати на її посаді. Взимку Наталя два місяці проходила стажування – була у відділенні, займалась передплатою. І ось зараз – на посаді завідувачки.
– А наші згоранці ще й зараз мене запитують, де ж то поділась Віра Онисіївна, чому не працює, – каже Наталя. – Селяни їй довіряли, любили, поважали, і я тепер стараюсь трудитись не гірше, аби й моя праця вартувала доброго слова. Моя поштарська робота мені подобається, хоч і відповідальності вистачає, і паперів різних. Колектив у нас гарний. Сільська рада у Згоранах чималенька, на чотири села, отож, і наше відділення обслуговує Згорани, Сильно, Гупали і Заозерне.
Тільки у Згоранах 365 дворів нараховується. Працює п’ятеро листонош, до речі, двоє з них – чоловіки. Село Гупали обслуговує один з кращих листонош Сергій Костюк, який велосипедом долає 10 км до цього населеного пункту. А у Згоранах вже два роки на цій роботі Михайло Назарук, у якого мама теж була листоношею.
– Отож, поштарська праця у нас авторитетна і сімейна, – підсумовує Наталя.– Робота у селі на вагу золота, тому люди цінують її, стараються працювати якнайкраще.
Пані Наталя все більше розповідала про своїх колег, сумлінних, працьовитих. Але у спільній праці є частка і її успіху, адже відділення поштового зв’язку в селі Згорани постійно виконує планові показники. Приміром, минулорічні показники – майже на 112 відсотків. Активно впроваджують тут нові послуги, селяни у самій глибинці Волинського Полісся знають і про “Ліки на замовлення”, і про “Фотопослуги”. А ще тут виписують багато періодики – 1270 примірників. Люблять селяни “Вісник і Ко”, “Волинь”, “Сім’ю і дім”, “Дзвони Волині”, інші нові спеціалізовані видання.
– Мені дуже до душі працелюбність, щирість та душевність сільських поштовиків, – каже директор Волинської дирекції УДППЗ “Укрпошта” Ярослав Кравчук. – З особливою насолодою спілкуюсь з ними, захоплююсь їх відданістю своїй професії, бажанню зробити все для подальшого становлення і розвитку національної пошти.

• Нравится
•