Найліпші друзі помінялися жінками й дітьми

    Іван і Степан змалку товаришували і до школи у Верховину пішли разом. Навіть коли служили, листувалися, зустрічалися під час відпусток.  Згодом подалися на заробітки у Сибір на нафтові копальні.
     Якоїсь днини хлопці пішли у тамтешній клуб. Звісно, забави у сибіряків невибагливі – горілка, пиво, знову горілка, пиво... Того вечора у клубі з’явились дві красуні – напівкровка Ніна (в її жилах текла мордовська й українська кров) й омоскалена “хохлушка” Наталія. Вони також приїхали на заробітки. Перша – з Магадана, інша – з Красноярська. Дівчата одразу впали в око гуцульським парубкам, зголоднілим за жіночим товариством. Слово за слово, й зав’язалась розмова. Світловолосому Іванові сподобалась білявка Ніна, а чорнявому Степану – смуглявка Наталка.
    Хлопці почали вчащати до дівчат. Якось у неділю вони запросили на природу своїх кралечок, набрали повен кошик випивки, закуски. Келихів не було, пили з дівочих пригорщ... Хлопці на радощах наливали по самісінькі вінця, а дівчата “потягували” нарівні з козаками. Захмелілі до чортиків, брели понад Єнісеєм, співали, обнімалися і цілувалися хто з ким хотів...
    Через тиждень вахту, де працювали гуцули, перекинули в інше місце – у тайгу, кілометрів за п’ятсот. Дівчата засипали їх посланнями. А то враз вмовкли. Місяць, другий – жодного слова... Неждано-негадано надійшла від обох дівчат одна скупа писулька: мовляв, приїздіть, бо завагітніли.
    Спантеличилися парубки: треба платити за грішки. Взявши відпустки, поїхали до обраниць. Розписались у тамтешній сільраді і відгуляли у гуртожитку спільне весілля. А потім повезли своїх молодих дружин в Україну. Невісток батьки хлопців зустріли стримано, адже у селі червонощоких, струнких, як смереки, файних гуцулочок стільки, що хоч Черемош гати, а тут тобі на – москальки. Та діватись не було куди: округлі животи скороспечених невісток говорили самі за себе.
    Молоді ґаздині залишились у Карпатах, а їхні суджені подались далі у Сибір – заробляти гроші. Невдовзі прилетіла від милих жіночок приємна звістка: вони воднораз народили двох хлопчиків! У наступному листі Ніна й Наталка просили порадити, як назвати новонароджених. Побратими вирішили: Іванового малюка охрестити Степаном, Степанового – Іваном. На честь їхньої міцної дружби. А ще молоді татусі попросили, аби дружини вислали фото синочків. Проте Ніна й Наталка те прохання обходили мовчанкою...
    Через півроку, коли Іван та Степан приїхали додому, розкрилась моторошна таємниця: Ніна, дружина-білявка світловолосого Івана, народила циганчатко, як дві краплі води подібне на Степана. А Степанова Наталя привела на світ Божий хлоп’ятко з родимою плямою на переніссі й голубими очима, як у Івана. Виявилося, що тоді, на природі, парубки сплутали... коханок. А дівчата у гріховному причасті й не помітили цього.
    Стояли всі вчотирьох і не могли отямитись. Плачу було того вечора хтозна-скільки. Відтак, Іван, зненацька силоміць вирвавши у Степанової дружини дитину й притиснувши до серця, промовив: „Синочку!”
    – Доведеться мінятися й жінками, – буркнув, прийшовши до тями, Степан й пригорнув до грудей смуглявого хлопчика з рук Іванової Ніни.
    Ось так і помінялися чоловіки не лише дітьми, але й дружинами.

• Нравится
•