БОРОТЬБА ЗА СТОЛІТНЮ ОСТРОЗЬКУ ЦЕРКВУ
Події, які спричинили ворожнечу між парафіянами Київського й Московського патріархату в Святовоскресенській церкві міста Острог Рівненської області, вже більш як місячної давності. Але продовжуються й дотепер. Тому прихожани чекають рішення суду – туди направлена позовна заява про визнання правомірності переходу цієї церкви до Київського патріархату.
«Мы вам сделаем здесь Майдан»
Приїхавши до Святовоскресенської церкви, до речі, історичної пам’ятки, застала таку картину: біля бокових дверей відправу проводив молодий священик (пізніше довідалася, що це семінарист) з невеличкою групкою людей, ще частина сиділа на лавочці; біля центрального входу до храму на лавках теж сиділи люди, тільки там було більше священиків. Між ними неподалік – два міліціонери. Правда, після того, як почала розмовляти з першою групою людей (вона була ближче), друга, “московська”, на очах збільшувалася. Не дивно, що почула фразу: “Дивіться, побачили нову людину, і як на мобільні дзвонять, зараз почнуть сюди збігатися”.
Після розмови з представниками обох сторін спробую коротко описати перебіг тих жовтневих подій. Ще з літа прихожани цієї церкви (Нове Містечко і села Слобідка та Прикордонне), особливо ті, хто входив у двадцятку, почали вести мову з настоятелем храму отцем Ярославом про перехід їхньої парафії до Київського патріархату. Зрозумівши, що він готовий до такого процесу, підготували усі необхідні докумети. Ця сторона стверджує, що були зібрані підписи людей, аби звернутися з необхідною заявою до державної влади. І на їхньому боці – 96 відсотків прихожан. Коли прихильники Московського патріархату під час богослужіння довідалися про це, то не пустили “київських” у церкву. На подвір’ї почалося збурення. Був викликаний рівненський “Беркут”. “Московська” громада стояла на сходах до храму і не пускала “київську”. За словами “московських”, сюди підвезли “молодчиків”, які хотіли прорватися до входу. (Отця Ярослава владика Варфоломій “розжалував” і призначив іншого священика). Билися чи не билися люди – сказати важко. Думаю, що побоїща не могло бути, бо працівники “Беркута” цього не допустили б. “Київські” теж підтверджують це, а от “московські” запевняють, що їх дуже побили “молодчики Червонія”. Після того двері храму опечатали, дві громади розвели у різні боки, і парафіяни Київського патріархату звернулися до суду, аби цивілізованим шляхом вирішити проблему.
Однак перед приїздом до Острога Патріарха Філарета, який мав тут провести богослужіння й висвятити ієромонаха Онуфрія (на той час отець Ярослав прийняв чернечий постриг і був прийнятий у сан ієромонаха Онуфрія) на єпископа, сюди в четвер, 27 жовтня, почали з’їжджатися послушники й охорона Києво-Печерської лаври, послушники одного з монастирів Тернопільщини і Межиріцького монастиря, “братчики” Корчинського, представники з Одеси, Вінниці, Севастополя, Харкова і невідомої групи “Прорив”. Останні лементували: “Мы вам сделаем здесь Майдан”. Знову, щоб не стався конфлікт, втрутилися “беркутівці”. Коли “група підтримки” Московського патріархату відбула з Острога, було прийняте рішення, щоб по 20 чоловік від громади весь час перебували на території церкви як наглядачі до винесення ухвали суду. Правда, біля “московської” громади застала ще й багато священиків з різних парафій, навіть й зі Здолбунова. Ієромонаха Онуфрія Патріарх Філарет таки висвятив у сан єпископа, перебуваючи в Острозькій академії. Тепер він владика Онуфрій.
Після розмови з представниками обох сторін спробую коротко описати перебіг тих жовтневих подій. Ще з літа прихожани цієї церкви (Нове Містечко і села Слобідка та Прикордонне), особливо ті, хто входив у двадцятку, почали вести мову з настоятелем храму отцем Ярославом про перехід їхньої парафії до Київського патріархату. Зрозумівши, що він готовий до такого процесу, підготували усі необхідні докумети. Ця сторона стверджує, що були зібрані підписи людей, аби звернутися з необхідною заявою до державної влади. І на їхньому боці – 96 відсотків прихожан. Коли прихильники Московського патріархату під час богослужіння довідалися про це, то не пустили “київських” у церкву. На подвір’ї почалося збурення. Був викликаний рівненський “Беркут”. “Московська” громада стояла на сходах до храму і не пускала “київську”. За словами “московських”, сюди підвезли “молодчиків”, які хотіли прорватися до входу. (Отця Ярослава владика Варфоломій “розжалував” і призначив іншого священика). Билися чи не билися люди – сказати важко. Думаю, що побоїща не могло бути, бо працівники “Беркута” цього не допустили б. “Київські” теж підтверджують це, а от “московські” запевняють, що їх дуже побили “молодчики Червонія”. Після того двері храму опечатали, дві громади розвели у різні боки, і парафіяни Київського патріархату звернулися до суду, аби цивілізованим шляхом вирішити проблему.
Однак перед приїздом до Острога Патріарха Філарета, який мав тут провести богослужіння й висвятити ієромонаха Онуфрія (на той час отець Ярослав прийняв чернечий постриг і був прийнятий у сан ієромонаха Онуфрія) на єпископа, сюди в четвер, 27 жовтня, почали з’їжджатися послушники й охорона Києво-Печерської лаври, послушники одного з монастирів Тернопільщини і Межиріцького монастиря, “братчики” Корчинського, представники з Одеси, Вінниці, Севастополя, Харкова і невідомої групи “Прорив”. Останні лементували: “Мы вам сделаем здесь Майдан”. Знову, щоб не стався конфлікт, втрутилися “беркутівці”. Коли “група підтримки” Московського патріархату відбула з Острога, було прийняте рішення, щоб по 20 чоловік від громади весь час перебували на території церкви як наглядачі до винесення ухвали суду. Правда, біля “московської” громади застала ще й багато священиків з різних парафій, навіть й зі Здолбунова. Ієромонаха Онуфрія Патріарх Філарет таки висвятив у сан єпископа, перебуваючи в Острозькій академії. Тепер він владика Онуфрій.
«Я могла б його задушити...»
Звичайно, думки щодо подій у церкві представників різних віросповідувань дуже розходяться. Ось що почула від представників “київських”.
– Ми йшли на діалог з прихильниками Московського патріархату, аби почергово відправляти Службу Божу, – каже отець Юрій, настоятель місцевої Свято-Миколаївської каплиці і благочинний Острозького району. – Але діалогу не відбулося. Лише одна умова: церква має належати Московському патріархату. Мотивують це тим, що московське православ’я канонічне і благодатне. І тільки вони там спасуть свої душі. Виходить, що лише московські священики мають “ліцензію” на Бога. І відпускати дари Святого Духа можуть тільки вони.
– Храму вже сто років. Ще наші прадіди його будували, – продовжують розмову прихожани церкви, жителі села Слобідка. – Про це можна знайти записи у церковній книзі. Ми хочемо слухати відправу зрозумілою і нам, і дітям українською мовою. Коли людина слухає і не розуміє, вона відволікається від молитви.
– Ось жінка, дивіться, пішла. Вона ж батюшку била, а кажуть, що ми їх били, – додає інша парафіянка. – А тепер і голови не поверне. Я гріха не боюся, бо правду кажу. Поназвозили сюди звідусіль людей, а що їм робити на чужій парафії? Наші списки неважко перевірити – дійсні вони чи ні.
Інша, «московська» сторона відстоює свої погляди.
– Допоможіть нам скасувати неправду. – Так почала розмову прихильниця Московського Патріархату. – Священик нам ні слова не сказав, а прийшли в неділю і почули, що є списки. Це було знущання над людьми, під час молитви по головах ходили. А цього батюшку ми не хотіли, бо відразу відчули, що він не тим духом дихає.
– У матушки Люби був струс мозку. Діло в тім, коли нас почали бити, ми мусили оборонятися, – переконує мене інша співрозмовниця. – Святий Микола ударив Арія по щоці. А я могла б його задушити (йдеться про прихильника Київського патріархату – авт.).
– Яка більшість? Покажіть того списка. Чому за 14 років не побудували собі храм? Там люди, які ходять не більше двох років. А тут – які постійно слухають відправу на старослов’янській мові. Як можна таке робити, маючи неблагословенного Філарета?
Мені важко збагнути, чому люди так протистоять українській мові у церкві, і тому запитала:
– І що, Ви вважаєте, що українською мовою не можна перекласти молитву до Бога?
– Старослов’янська – церковна мова. Ми українці – і теж патріоти. Наші діти теж стояли на Майдані. Цей храм був православний, і таким хай лишається.
Після цього запитання почула: “Та її теж купили за палку сиру!” (з розмови здогадалася, що хтось з керівників місцевого молокозаводу – прихильник “київських” – авт). “Хай тільки напише проти нас – ми її під землею дістанемо”. Якщо на те воля Божа, то, думаю, мене і на землі не важко буде знайти...
– Ми йшли на діалог з прихильниками Московського патріархату, аби почергово відправляти Службу Божу, – каже отець Юрій, настоятель місцевої Свято-Миколаївської каплиці і благочинний Острозького району. – Але діалогу не відбулося. Лише одна умова: церква має належати Московському патріархату. Мотивують це тим, що московське православ’я канонічне і благодатне. І тільки вони там спасуть свої душі. Виходить, що лише московські священики мають “ліцензію” на Бога. І відпускати дари Святого Духа можуть тільки вони.
– Храму вже сто років. Ще наші прадіди його будували, – продовжують розмову прихожани церкви, жителі села Слобідка. – Про це можна знайти записи у церковній книзі. Ми хочемо слухати відправу зрозумілою і нам, і дітям українською мовою. Коли людина слухає і не розуміє, вона відволікається від молитви.
– Ось жінка, дивіться, пішла. Вона ж батюшку била, а кажуть, що ми їх били, – додає інша парафіянка. – А тепер і голови не поверне. Я гріха не боюся, бо правду кажу. Поназвозили сюди звідусіль людей, а що їм робити на чужій парафії? Наші списки неважко перевірити – дійсні вони чи ні.
Інша, «московська» сторона відстоює свої погляди.
– Допоможіть нам скасувати неправду. – Так почала розмову прихильниця Московського Патріархату. – Священик нам ні слова не сказав, а прийшли в неділю і почули, що є списки. Це було знущання над людьми, під час молитви по головах ходили. А цього батюшку ми не хотіли, бо відразу відчули, що він не тим духом дихає.
– У матушки Люби був струс мозку. Діло в тім, коли нас почали бити, ми мусили оборонятися, – переконує мене інша співрозмовниця. – Святий Микола ударив Арія по щоці. А я могла б його задушити (йдеться про прихильника Київського патріархату – авт.).
– Яка більшість? Покажіть того списка. Чому за 14 років не побудували собі храм? Там люди, які ходять не більше двох років. А тут – які постійно слухають відправу на старослов’янській мові. Як можна таке робити, маючи неблагословенного Філарета?
Мені важко збагнути, чому люди так протистоять українській мові у церкві, і тому запитала:
– І що, Ви вважаєте, що українською мовою не можна перекласти молитву до Бога?
– Старослов’янська – церковна мова. Ми українці – і теж патріоти. Наші діти теж стояли на Майдані. Цей храм був православний, і таким хай лишається.
Після цього запитання почула: “Та її теж купили за палку сиру!” (з розмови здогадалася, що хтось з керівників місцевого молокозаводу – прихильник “київських” – авт). “Хай тільки напише проти нас – ми її під землею дістанемо”. Якщо на те воля Божа, то, думаю, мене і на землі не важко буде знайти...
Доля церкви залежить від політики в Україні
Чесно кажучи, було гірко й боляче дивитися на цю ворожнечу між людьми однієї національності! І це споконвіків! Проте звинувачувати у цьому людей, мабуть, не можна. Бо хоч вони і ходять у церкву, однак виникає невпевненість, що всі читають Новий Завіт, який залишив нам Ісус, не кажучи вже про історію православ’я. Адже, перечитуючи Євангеліє, не знаходжу й рядка, де б Ісус Христос ставив якийсь народ чи його мову як достойнішу від інших. Він допомагав і юдеям, і самарянам, з якими юдеї постійно ворогували, і навіть язичникам – нікого не принижував, лише наставляв на путь істини. На суді у Пилата Ісус сказав: “Я для того народився і для того прийшов у світ, щоб засвідчити істину: кожен, хто від істини, слухається голосу Мого”, бо “не кожен, хто говорить мені: Господи! Господи! – увійде в Царство Небесне, а той, хто виконує волю Отця Мого Небесного”. І тому, мені здається, що священики грішать, забиваючи людям голови, що українська церква не має благодаті і, надаючи статус старослов’янській мові, як “церковній”. І це говорять про церкву на тій землі, де апостол Андрій, проповідуючи Євангеліє у Скіфії і дійшовши вверх по Дніпру до київських гір, сказав ученикам: «Бачите ви гори ці? На горах цих засяє благодать Божа, буде місто велике і багато церков здвигне тут Бог». Саме з київських земель пішло світло Нового Завіту на московські землі! Та, на жаль, “заповіді” Петра Першого і Катерини Другої, коли церквою керували обер-прокурори, ще й досі живі у Москві. Бо благодать Божа дається тільки Духом Святим, якщо ми того удостоїмся, виконуючи Заповіді Божі, бо “де збереться троє в ім’я Моє, там і Я буду поміж них” – це теж слова Ісуса.
Розмова із самим владикою Онуфрієм, інтелігентним й освіченним священиком, була неординарною – хотілося знати, як формувалося у його свідомості таке серйозне рішення. Ця розмова була тривалою і, думаю, ще до неї при нагоді повернуся. Тут лише відмічу одну його цікаву фразу: “Такі рішення уже визрівають у багатьох священиків Московського патріархату – потрібен лише час”.
Ще на початку нинішнього року, розмовляючи з єпископом Михаїлом Луцько-Волинської єпархії Київського патріархату про об’єднання церков, мені запам’яталися його слова, що “... коли об’єднаються ієрархи, процес об’єднання церков відбудеться швидко. Процес об’єднання парафіян, тобто знизу, – довший і складніший”. Напевно, так воно і буде. І доля українських церков великою мірою залежатиме від політичної ситуації в Україні після парламентських виборів. Якщо більшість парламенту сформують проукраїнські сили, то священики Московського патріархату, швидше за все, не будуть протистояти об’єднанню церков і навіть самі сприятимуть цьому процесу. Нині вони очікують і ще сподіваються на повернення минулої влади. Адже усі попередні роки, ні для кого не секрет, влада незалежної України вела промосковську політику, і це, безумовно, позначилося й на церковній політиці. Нині парафіяни мають повне право вирішувати долю своєї церкви, якщо матимуть більшість голосів і звернуться до державної влади з відповідною заявою. Але, як бачимо, якою ненавистю й ворожнечею супроводжується такий процес. А Бог же закликав до любові!
Цим Ісусовим словам тисячу років, але сказані вони, напевно, навіки: “Горе вам, книжники і фарисеї, лицеміри, що зачиняєте Царство Небесне перед людьми, бо ви й самі не входите, і тим, хто входить, не даєте увійти...”
Ольга ЖАРЧИНСЬКА,
Рівненська область
Розмова із самим владикою Онуфрієм, інтелігентним й освіченним священиком, була неординарною – хотілося знати, як формувалося у його свідомості таке серйозне рішення. Ця розмова була тривалою і, думаю, ще до неї при нагоді повернуся. Тут лише відмічу одну його цікаву фразу: “Такі рішення уже визрівають у багатьох священиків Московського патріархату – потрібен лише час”.
Ще на початку нинішнього року, розмовляючи з єпископом Михаїлом Луцько-Волинської єпархії Київського патріархату про об’єднання церков, мені запам’яталися його слова, що “... коли об’єднаються ієрархи, процес об’єднання церков відбудеться швидко. Процес об’єднання парафіян, тобто знизу, – довший і складніший”. Напевно, так воно і буде. І доля українських церков великою мірою залежатиме від політичної ситуації в Україні після парламентських виборів. Якщо більшість парламенту сформують проукраїнські сили, то священики Московського патріархату, швидше за все, не будуть протистояти об’єднанню церков і навіть самі сприятимуть цьому процесу. Нині вони очікують і ще сподіваються на повернення минулої влади. Адже усі попередні роки, ні для кого не секрет, влада незалежної України вела промосковську політику, і це, безумовно, позначилося й на церковній політиці. Нині парафіяни мають повне право вирішувати долю своєї церкви, якщо матимуть більшість голосів і звернуться до державної влади з відповідною заявою. Але, як бачимо, якою ненавистю й ворожнечею супроводжується такий процес. А Бог же закликав до любові!
Цим Ісусовим словам тисячу років, але сказані вони, напевно, навіки: “Горе вам, книжники і фарисеї, лицеміри, що зачиняєте Царство Небесне перед людьми, бо ви й самі не входите, і тим, хто входить, не даєте увійти...”
Ольга ЖАРЧИНСЬКА,
Рівненська область
| Comments: |
