Як бандерівці вступали в… комсомол
Літо 1991-го було, як відомо, щедрим на карколомні суспільно-політичні події, що згодом перевернули СРСР догори дном... Подих кардинальних змін уже в липні відчула на собі й група “без п’яти хвилин” випускників факультету журналістики Львівського держуніверситету ім. І. Я. Франка. Прибувши на місячний збір в одну з військових частин Західної України, студенти вузу, де антирадянські настрої вже сягнули “точки кипіння”, щиро дивувалися, що у полку, де їх розквартирували, ще панували прокомуністичні порядки. Окремий студентський кубрик став на території гарнізону “островом свободи”: тут вільно читали самвидавські газети, “травили” антирадянські анекдоти. За студентами міцно закріпилося тавро – “націоналісти-бандерівці”.
Майбутні журналісти благополучно складали бутафорні армійські іспити. Та одного дня їх неабияк ошелешили звісткою, яка ніяк не в’язалася з передчуттям неминучого краху комуністичної імперії: в частину прибув представник політвідділу армії і повідомив, що “на базі” курсантського взводу слід неодмінно створити... комсомольську “ячєйку”. На його самовпевнену пропозицію “Камсамольцев прашу паднять рукі” ніхто не відгукнувся. Натомість рядами пробіг ледь чутний іронічний сміх. Офіцер на якусь мить втратив дар мови, але зумів швидко оговтатися від конфузу і заходився випитувати у непослухів місця роботи їх батьків... Проте ніхто із задерикуватих антирадянщиків аж ніяк не горів бажанням поповнювати лави ЛКСМУ.
Обличчя кагебіста, заскоченого такою нечуваною зухвалістю, покрилося червоними плямами, і він пішов в останній наступ – тицьнув вказівним пальцем в одного найстриманішого студента, котрий мовчки сидів на передній лаві, й у наказовому тоні оголосив: “Ти, как самий сєрйозний, будєш прєдсєдатєлєм камсамольскай організациї... Фамілія, імя, отчєства!”... Бідолаха, заїкаючись, вимовив власне ім’я, прізвище та по батькові й від вияву небажаної довіри до себе лише безпорадно кліпав до неможливості округленими очима, вишукуючи в поглядах “однокашників” бодай якоїсь підтримки. У відповідь друзі просто зайшлися нестримним реготом.
Офіцер, збагнувши безвихідь становища, ухопив зі столу папку з “важливими” паперами і щодуху подався в невідомому напрямку. Наздогін хлопці хором затягнули пісню Віктора Цоя “Ми ждьом пєрємєн...”
Майбутні журналісти благополучно складали бутафорні армійські іспити. Та одного дня їх неабияк ошелешили звісткою, яка ніяк не в’язалася з передчуттям неминучого краху комуністичної імперії: в частину прибув представник політвідділу армії і повідомив, що “на базі” курсантського взводу слід неодмінно створити... комсомольську “ячєйку”. На його самовпевнену пропозицію “Камсамольцев прашу паднять рукі” ніхто не відгукнувся. Натомість рядами пробіг ледь чутний іронічний сміх. Офіцер на якусь мить втратив дар мови, але зумів швидко оговтатися від конфузу і заходився випитувати у непослухів місця роботи їх батьків... Проте ніхто із задерикуватих антирадянщиків аж ніяк не горів бажанням поповнювати лави ЛКСМУ.
Обличчя кагебіста, заскоченого такою нечуваною зухвалістю, покрилося червоними плямами, і він пішов в останній наступ – тицьнув вказівним пальцем в одного найстриманішого студента, котрий мовчки сидів на передній лаві, й у наказовому тоні оголосив: “Ти, как самий сєрйозний, будєш прєдсєдатєлєм камсамольскай організациї... Фамілія, імя, отчєства!”... Бідолаха, заїкаючись, вимовив власне ім’я, прізвище та по батькові й від вияву небажаної довіри до себе лише безпорадно кліпав до неможливості округленими очима, вишукуючи в поглядах “однокашників” бодай якоїсь підтримки. У відповідь друзі просто зайшлися нестримним реготом.
Офіцер, збагнувши безвихідь становища, ухопив зі столу папку з “важливими” паперами і щодуху подався в невідомому напрямку. Наздогін хлопці хором затягнули пісню Віктора Цоя “Ми ждьом пєрємєн...”
Ростислав ЛЕНЧУК,
м. Кременець
Тернопільська область
м. Кременець
Тернопільська область
| Comments: |
