Батько вперше побачив сина через… 50 літ

Минулої зими в оселю Миколаюків завітала невідома жінка з Житомирщини і сповістила господареві, що в нього є позашлюбний син. “Ну, є, то й є”, – відповів 78-літній Василь Іванович. Без істерик та претензій до чоловіка сприйняла цю звістку і його законна дружина Анастасія Олександрівна (що вже випоминати гріхи через півстоліття?). А у вересні Миколаюки знову приймали в своїй оселі гостей – сина і внучку.

Вчила у першому класі майбутню дружину свого коханого

Коли село Велимче Ратнівського району на Волині облетіла звістка, що до Миколаюка приїхав син, то не одна людина придивлялася до гостя, коли той з’являвся на вулиці або в магазині: а чи схожий на батька?
Василь Іванович та Анастасія Олександрівна (ще її в селі називають Надя) одружилися в 1955 році. У лютому цього року відсвяткували золоте весілля. Троє доньок і син подарували їм одинадцять онуків. Слава Богу, дочекалися й п’ятеро правнуків. А тут, як сніг на голову – у господаря ще один син знайшовся, якого йому народила вчителька. Її направили на роботу в село у 1949 році зі сходу України.
– Я тоді ще був до армії, як кажуть, молодий і зелений, – розповідає Василь Іванович. – Вчительку звали Ольгою. Вона, правда, трохи старшою була за мене. І дійсно я з нею дружив, навіть ночував у хаті, де вона квартирувала. Однак у 1949 році мене забрали в армію. У відпустку не пускали, бо служив аж у Монголії. Я прийшов з армії через чотири роки, а вона вже поїхала із села.
– Чи не хотілось побачити дівчину, яку, мабуть, любили?
– Згодом мені сказали, що Ольга була замужем. Однак розлучилася, народився син, і вона поїхала із села. Мені натякали, що син нібито мій, але я якось не вірив у це. І не шукав їх всі ці десятиліття. Дехто навіть казав: “І чому вона аборт не зробила?” Які аборти в сорок дев’ятому році? Тоді за таке могли дати 15 років тюрми.
Ольгу Прохорівну (саме так звали молоду вродливу вчительку) добре пам’ятає і дружина Василя Івановича.
– Я сама родом зі Старовижівського району.  Навчалася в першому класі, коли до нас приїхала Ольга Прохорівна, – пригадує Анастасія Олександрівна. – Нам, дітям, сподобалися її голубі очі.
– А чи знали ви, коли виходили заміж за свого чоловіка, що в нього є син?
– Коли у Велимче йшла за невістку, то не знала. То вже потім щось люди стали говорити, але мало що про кожного пліткують… Я до цього не прислухалась.

За свій бізнес у 1957 році сів за грати

Миколаюки все життя важко працюють. Василь Іванович себе називає селянином, бо трудився у колгоспі. Їздив і в інші області на заробітки. Правда, останні 15 років перед пенсією працював у меліоративній системі.
– Хоча був час, коли я навіть у тюрму сів, – відверто каже. – У 1957 році я вирішив трохи попрацювати на себе і займався власним бізнесом: дещо з “лахів” купував, а потім перепродував. Посадили за спекуляцію. Відбував покарання в Кривому Розі. Не знаю, скільки б довелося пробути за гратами, якби не Хрущов (тоді багато хто потрапив під амністію). Отож, за свій “бізнес” я просидів всього три роки і в 1959 мене звільнили.
Анастасія Олександрівна також у колгоспі трудилася.
– Все життя по фермах, – розповідає. – І все біля свиней.
Ще й тепер вдома утримує велике господарство: 10 свиней, двох корів, телята. Одним словом, хоч за плечима 70 літ, але невтомно трудиться.
– Дітям треба допомогти. Ось і син свій бізнес розпочав, і донькам потрібно, поки ми ще можемо трудитися, щось вділити, – продовжує.
І хоч нелегко в селі у пору збору врожаю, бо робота роботу підганяє, але сина Василя Івановича жінка зустрічала як належить: напекла, наварила, насмажила.
– Спочатку, це було десь ще взимку, до нашої хати приїхала рідна сестра сина. Ніби в “розвідку”, – розповідає Василь Миколаюк. – І сказала, що її мати перед смертю зізналася, що вони по батькові не рідні. Тобто Ольга із сином з Велимча виїхала і опинилася на Харківщині. Там вийшла заміж. Чоловік Льоню всиновив. У них народилася ще й донька. Мама приховувала від дітей таємницю аж до смерті. Вже помер чоловік тої вчительки, і коли вона сама відчула, що покине цей світ, то й повідомила дітям, що Леонід народився на Волині.
Отож, син Василя Івановича, який живе у Харкові, приїхав у село у вересні разом зі своєю єдиною донькою. Їх у Ковелі зустрічала одна з дочок Миколаюків. Село Леонідові сподобалося. Родина – також. Та чи не найбільше часу він все ж проводив з батьком, адже так багато потрібно було сказати один одному. Звісно, за цим фактом можна зняти цілу телепередачу “Ключовий момент”. Хоча 78-річний Василь Іванович сенсації у цьому не вбачає:
– Якщо моя дитина – то моя. Чого ж я маю відказуватися? Одного він батька втратив, справжнього знайшов… Хіба то мало так буває? У житті, як на широкій ниві. Та найбільше я ціную свою дружину, яка мене зрозуміла, не влаштовувала мені на старість різних сцен, не дорікнула й словом. Ми з нею добре жили.
В любові і повазі один до одного виховали і своїх дітей, які з розумінням поставилися до батькового минулого.

Марія ДУБУК,
Волинська область
Фото Миколи КОМАРОВСЬКОГО

 

  •  
Comments:

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>