З офіціанток – у… повії

Низький рівень життя, масове безробіття штовхають українців на відчайдушні кроки. У пошуках достойної заробітної платні наші земляки об’їздили цілий світ!
Користуючись  зубожілим становищем своїх земляків, дехто і на рідній землі розпочав прибутковий бізнес – розвелося стільки фірм та фірмочок, які за відповідну плату беруться за ваше працевлаштування за кордоном, що й не злічити! Особливо популярним в останнє десятиліття став досі не відомий Україні вид злочинності – торгівля людьми. А точніше, продаж у сексуальне рабство.
На сьогодні поодинокі справи за обвинуваченням у торгівлі людьми вже розглядалися в багатьох обласних судах. На Рівненщині теж вироку чекають двоє рівнян та один мешканець Здолбунівського району, які свою злочинну діяльність розгорнули десь три роки тому. Спочатку зловмисники діяли окремо, і лише восени 2004 року об’єдналися в єдине злочинне угруповання.
– Особи, які йдуть по обвинуваченню у цій справі, обіцяли дівчатам, що за свій кошт забезпечать вироблення закордонного паспорта, відкриття візи і виїзд у Чехію. Так би мовити, в борг, – розповідає Петро Кідун, старший слідчий з особливо важливих справ УМВС України у Рівненській області. – Жертви думали, що вся ця процедура обійдеться до тисячі доларів, не більше. Коли ж приїжджали в Чехію, власники клубів, у які їх доставляли, розраховувалися з постачальниками готівкою. А потім кожній дівчині виставлявся рахунок у розмірі понад півтори тисячі євро.
Як наслідок, вони опинялися у сексуальному рабстві. А оформляючи необхідні папери для виїзду за кордон, сподівалися влаштуватися, як правило, офіціантками...
Власниками таких закладів були, зазвичай, вихідці з колишнього Радянського Союзу. На них працювали українські секс-рабині щодня з шостої години вечора до п’яти ранку. І 50% від заробітку залишали господарям. Поряд з ними проституцією займалися дівчата з Росії, Болгарії, Білорусі... Надавався увесь спектр сексуальних послуг. Вартість півгодинного задоволення становила 60 євро. Якщо жінок замовляли на цілу ніч, клієнти платили 200 євро.

Дівчата перебували у Чехії недовго, залежно від того, як була відкрита віза (туристична чи на роботу) – максимум три місяці. Їх відправляли у Хеб, Аш та інші прикордонні містечка, що знаходилися за 30-50 кілометрів від Німеччини. Жили секс-рабині по п’ять та більше в одній кімнаті. Інколи жиле приміщення нагадувало армійську казарму, так густо були наставлені ліжка. Для секс-послуг надавалися окремі кімнати. І працювати треба було без затримок. Бо якщо клієнт загаявся, на дівчат накладали штраф. У декого навіть відбирали паспорт.
Новоприбулі повії обслуговували переважно клієнтів з Німеччини, де такі послуги коштують у три рази дорожче. Інколи траплялися туристи, а місцеве населення взагалі рідко відвідувало ці клуби.
Одна українка не підходила для сексуальної роботи – не користувалася попитом через свій вік та надмірну повноту. За те, що на неї витратилися, власник клубу змушував виконувати жінку найбруднішу роботу або надавати окремі нестандартні сексуальні послуги.
Правоохоронці встановили, що жертвами рівненських работорговців стали щонайменше двадцять мешканок із семи областей України. Хоча, за словами Петра Марковича, зібрані на місці проживання злочинців речові докази дають підстави вважати, що їх було до сотні. Адже підсудні вели схеми бухгалтерського обліку, записували видатки – на кого з дівчат і скільки було витрачено. Від продажу жертв за кордон отримували чистого прибутку від 500 євро за кожну.
Один з обвинувачених, який займався вербуванням дівчат, визнав свою вину і розкаявся. Ще двоє підсудних категорично заперечують свою причетність до вчинення злочинів, які були їм інкриміновані. Згідно зі ст. 149 Кримінального кодексу України, їм “світить” від восьми до п’ятнадцяти років позбавлення волі. Але як вирішить суд?
– На Рівненщині одна така справа пройшла через суд у 2003 році, – розповів Валерій Вознюк, заступник начальника відділу боротьби зі злочинами, пов’язаними з торгівлею людьми. – Це вже друга. Багато епізодів, чимало потерпілих. По першій справі обвинуваченому винесли вирок – дали три роки умовно...
Складність полягає в тому, що правоохоронці не завжди мають можливість шукати потерпілих у різних куточках України. А приїжджати до Рівного й афішувати таке минуле не всі погоджуються – у багатьох сім’я.

Секс-індустрія – один з найбільш прибуткових видів брудного бізнесу. Вона поступається хіба що контрабанді наркотиків та зброї. У міжнародній системі Україну ідентифікують як країну походження та транзиту “живого товару”. Хоча у нашому Кримінальному кодексі стаття, що передбачає відповідальність за торгівлю людьми, з’явилася лише у 1998 році. А вперше затримали работорговців тільки у 2000-му! Тоді українських секс-рабинь постачали в Арабські Емірати. Доти работорговці почувалися надзвичайно комфортно.
Та й сьогодні, схоже, дієвих методів для запобігання подібним випадкам не винайдено. Злочинці пристосовуються до законодавств тих чи інших країн, винаходять нові схеми і продовжують постачати за кордон живий товар.
Нещодавно мені потрапив до рук український переклад книги відомого на Заході канадського журналіста Віктора Маларека, спеціаліста у жанрі розслідувань, “Наташі: сучасна світова секс-торгівля”. Він наводить страшні факти – свідчення потерпілих українок, що пройшли через секс-фабрику. Жахливі умови проживання, знущання, катування, навіть убивства непокірних!
Одна харків’янка з болем зізналася: “Усіх нас називали Наташами і ніколи не цікавились нашими справжніми іменами. Ми були їх сексуальними фантазіями... Ці бовдури з ідіотськими посмішками гукали “Наташо!”, немов ми були якимись ляльками. І ми мусили усміхатися та бігти до них”.
Наталка-Полтавка, Наталя Ростова... Ім’я, досі улюблене і шановане українцями, на Заході отримало зовсім інший відтінок. Воно стало чи не найганебнішим у світі.
За експертними даними, які наводить у своїй книзі Віктор Маларек, починаючи з 1991 року кількість жінок, вивезених з України й втягнутих у секс-індустрію, вже сягнула сотень тисяч. І масштаби цього злочинного бізнесу дедалі зростають.