Людина-магніт із Житомира
Під шкірою в українця індуси «ловили» магніт
Свій дар Володимир Бондарчук відчув випадково (що й змусило вступити до інституту нетрадиційної медицини). Якось узяв до рук ножа, врізав ним скибку хліба і хотів було покласти на попереднє місце, але ніж не відлипав від пальців. У Національному інституті біоенергетичної хімії, де незвичний пацієнт пройшов обстеження, підтвердили, що Володимир Гнатович наділений потужним біополем, здатним впливати на біополя інших людей, а також магнетичністю, у сотню разів більшою від магнетичності простої людини. Причому вона не безконтрольна, а підвладна думці, тобто нею Володимир Гнатович сповна здатен управляти.
Це вміння Бондарчук яскраво продемонстрував перед рівненськими глядачами, яких у залі зібралося сотень зо три. Публіка побачила, як чоловік-магніт приклав до лоба величезну металеву ложку (довжиною до півметра і вагою три кілограми), і вона зависла, немов зчепилася з тілом за допомогою суперклею. Через деякий час біоенергетик наказував своєму організмові розмагнітитися – і ложка з брязкотом падала на підлогу.
Якось Бондарчуком зацікавилися індійські професори з науково-дослідного інституту у Бомбеї (це, до речі, один з найпотужніших світових центрів з вивчення біоенергетики та магнетизму). Запропонували контракт на три місяці, але перед тим направили на обстеження. Спочатку обмацували, потім просвічували. Складалося враження, що щось шукають. Пізніше з’ясувалося: вони дійсно шукали. Думали, що в Бондарчука під шкірою підшиті магніти.
Передбачив дату звільнення Тимошенко
Свого дару, який відчув після 60, Бондарчук злякався. І вирішив паломничати. Дорога довела його аж до святих місць, на Голгофу. І там, схиливши у молитві голову над гробом Господнім, сказав: „Святий Отче, якщо ця сила не Твоя, забери її від мене”. Приїхав додому – і відчув, що сила не пропала, а став ще сильнішим.
– Дехто стверджує, що мої здібності стали продовженням маминих, – розповідає Володимир Гнатович. – Річ у тім, що моя мама була доволі відомою в Україні знахаркою. До неї на прийом приходили і секретар ЦК КПРС, і міністр охорони здоров’я, і навіть високопоставлений єпископ.
– А ви, скажіть чесно, маєте справу з відомими людьми?
– Ні. Хоча коли Верховна Рада України підтвердила призначення Юлії Тимошенко Прем’єр-міністром, я і в себе вдома, і серед своїх друзів та колег не переставав повторювати: „На жаль, влітку, а крайній строк – восени, вона піде у відставку”. Причому, у цьому винна сама. Можливо, хтось помічав, що у залі парламенту до ложі, де сидять представники Кабінету Міністрів, є невелика фірточка. Юлії Володимирівні потрібно було після обрання і привітань відчинити її лівою рукою. Але вона потягнулася до фірточки правою, тим самим поставивши шлагбаум для свого біополя. Я цей момент вловив і оприлюднив. Тоді наді мною багато хто сміявся.
«Хлопець у полоні», – напророчив Бондарчук
Володимир Бондарчук здатен бачити невидиме і через фотографію. Річ у тім, що до однієї родини, яка мешкає у Київській області, прийшла страшна звістка – 20-річний син Сергій, проходячи військову службу за кордоном, загинув у бою. Невдовзі з-за кордону привезли цинкову труну і поховали. Але мати відчувала: похований не її син. Куди тільки не зверталася згорьована жінка, ставку робили на материнські почуття: мовляв, мати ніколи не змириться з втратою єдиного сина. Написала листа і Володимиру Гнатовичу. Він відчув, що біополе Сергія існує. Це підтвердила й надіслана пізніше фотографія. А ще Бондарчук з’ясував напрям цього біополя – воно „рвалося” у бік Києва. Детальний аналіз дозволив біоенергетику зробити висновок: 20-річний юнак не загинув, він потрапив у полон, але невдовзі обов’язково дасть про себе знати. Через два місяці усе підтвердилося – і радості батьків не було меж. Схожих випадків прояснень по фотографіях (в більшості, на жаль, сумних) на рахунку Володимира Бондарчука десятки.
Чесно кажучи, ідучи на зустріч з лікарем народної медицини, я подумки сумнівався. Але згодом сумніви розвіялися. Поглянувши у зал, Володимир Гнатович ствердно сказав: „Тут присутні тридцять дев’ять людей з нульовим роком народження. Плюс-мінус дві”. Жінки з першого ряду не стрималися, щоб перевірити. Попросили зал підняти руки всіх „нульовиків”. Як не дивно, з трьох сотень присутніх їх виявилося саме тридцять дев’ять.
| Comments: |
