Як дід Левон стільці міняв

Цей прикрий випадок трапився з дідом Левоном в той час, коли всілякі галахвастови калічили українську мову, “штокалі” і “какалі”. Дід жив у глухому поліському селі зі своєю, як він казав, “бойовою подругою” бабою Христиною. Забили вони на Різдвяні свята кабанчика, а оскільки жили удвох, то їли всіляке м’ясне без міри. Одного вечора Левону стало зле. Живіт повний, болить, а “до вітру” сходити неможливо, хоч бери паличку і виколупуй… На ранок діда відвезли в Камінь-Каширську райлікарню. Лежить Левон в ліжку, все на світі проклинає: і бабу Христину, і кабанчика, і свою жадібність, а живіт болить, спасу немає. Підходить до ліжка “дохторка” з медсестрою. Стали розпитувати, що та як, і все російською мовою. Дід лежить, злиться, мало що розуміє. А лікарка знову питає: “Больной, у вас какой стул?” Не стримався дід: “Та чого ти до мене з тими стулами причепилась, дерев’яні вони в мене!” Розізлилася й лікарка. Каже медсестрі: “Дайте больному двойную дозу касторового масла”.
Вранці лікарка під час обходу підійшла до ліжка діда Левона, запитала про стан здоров’я. Дід конфузливо посміхнувся і відповів: “Тепер я знаю, що стул буває не тільки дерев’яний, але й рідкий, бо після ліків до туалету вчора не добіг...”.

• Нравится
•