Теща – золото

Йшли базаром троє: Галина Петрівна з дочкою Катериною і зятем Іваном.
– Ось тут мій чоловік торгував, навпроти горілчаної будки, – показувала теща зятеві місце, де стояла палатка.
Говорила, як його “чистила”, як він допивався до білих віників. А потім – била. Від першого разу склянка з рідиною перелетіла через голову, від другого – зелене листя з дерев пообпадало, від третього – іскри з очей посипались чи, може, зорі з неба попадали.
– Ось так, зятю, дивись! Торгувати – торгуй, а горілочку минай. Правда, завтра мені стукне кругла дата – 50. Дурному ясно – дата не проста, випити треба. Значить, приходьте.
На другий день дочка Катерина купила подарунок, а зять Іван ніяк не міг знайти нормальних квітів. А коли знайшов, сів писати ще й вітального віршика.
Раптом щось почало стукати. Івану спочатку навіть здалося, що це у нього в голові. Але потім він пішов до вхідних дверей. Повернув ключ, а двері – не відчиняються. Протер вікно й очі, а на порозі лежить теща.
– Придурки! – кричить. – Я цілу ніч не можу знайти свою хату, долізла до дверей і – кришка!
– У нас дзвоник поламався, а вірніше – два: і механічний, і музикальний.
– Я зараз встану, то покажу, який у мене кулак, чи механічний, чи музичний.
Іван побіг за Катериною, і вдвох вони ледве затягнули до передпокою матір. Замазаними руками вона витерла очі й каже, піднімаючись на коліна:
– О, це ж мій золотий зять! Ну й напилася я вчора. Золото прийшло до золота…
Леонід ОРДИНАТ,

м. Дубно
Рівненської області