Зробити зупинку – це не просто зупиняти поїзди
Шановна редакціє “Вісника і Ко”, я дуже люблю вашу газету. Завжди купувала, а оце й виписала. У мене буде до вас невеличке прохання.
Мій старший син оженився і живе в селі Древині Іваничівського району на Волині. Та до тих Древинь з Іванич треба добиратись пішки 4 км. І це в той час, коли через село кілька разів на день іде дизель-поїзд сполученням Ковель-Сокаль та Ковель-Червоноград. Я вже не пишу про інші поїзди. Ці дизель-поїзди ідуть всього за 30-50 м біля села, а зупинки немає. Село велике, певно, зо 350-400 дворів. Є клуб, два чи три магазини, церква. Маршрутка туди йде лише раз на день о дев’ятій годині ранку, і все. У нас на Рівненщині, де я живу, краще дбають про людські ноги і їхнє здоров’я. Наприклад, у селі Карачун, де у лісі стоїть всього 26 хат, – і то є зупинка. А це ж таке велике село! Я вже пенсіонерка, і мені важко ходити так далеко, а в Древинях маю ще два внуки. Може, якось посприяєте нам?
– Так одразу ми нічого не можемо зробити. Для того, щоб з’явилася зупинка, потрібно, насамперед, звернення місцевої влади, в даному випадку сільського голови села Древині, з конкретними підрахунками. Наприклад, яку суму вони можуть внести від цього населеного пункту на реалізацію проекту. Також до звернення має підключитися й обласна рада зі своїми пропозиціями. Адже зробити зупинку – це не просто зупиняти поїзд. Одне будівництво посадочної платформи, залежно від рельєфу місцевості, коштуватиме близько 150 тисяч гривень.
Мирослава КОСЬМІНА
| Comments: |
