НАВКОЛО ЗЕМНОЇ КУЛІ – НА ПІДВОДНОМУ ЧОВНІ

Майже за півтора місяця вони подолали під водою 40 тисяч кілометрів і вперше в історії проклали новий маршрут: Сєвєроморськ – Південна Америка – Антарктида – Камчатка. За успішне виконання складного завдання уряд нагородив членів відважних екіпажів зірками Героїв, орденами та медалями. Один з учасників того рейду, колишній майстер дозиметричної апаратури Панас Оленченко нині мешкає в селі Старій Миколаївці Дубенського району, що на Рівненщині. Про підводну мандрівку він розповів цікаві подробиці, невідомі для широкого загалу.

У Старій Миколаївці Панаса Оленченка знають всі: від малого до великого. Ще б пак! Йому випало обігнути земну кулю, тим більше, під водою на глибині майже двісті метрів.
– Відразу за місточком запитайте: “Де живе підводник?” – навчає мене місцева селянка. – І вам кожен покаже.
Стукаю в двері старенької хати. За мить на порозі з’являється дід Панас. З вигляду йому щонайменше вісімдесят. А насправді, як дізнаюся згодом, – лише за 60.
– А ви що думали: ордени та медалі давали за гарні очі? – бідкається господар. – Ті нагороди дісталися надто дорого. Контр-адмірал Сорокін за ті півтора місяця, проведені під водою, посивів. Мій одноліток з Росії, не витримавши психологічної напруги, – збожеволів. Куди подіти його? Пришвартовуватись до берега ми не мали права. Відповідно до наказу рейд здійснювали в умовах надзвичайної секретності. Тож зачинили бідолаху в окремій “каюті”. Там він і просидів до завершення плавання. А скільки кожен з членів екіпажу “наковтався” радіації, тільки Богові відомо. Чимало хлопців несподівано лисіли, втрачали чоловічу силу, а то й померли молодими. Потім про нас показували фільм, у якому режисери добряче прибрехали. Коли ми бачили на екрані, що в навколосвітній рейд вирушило аж десять(!) атомних субмарин, то рвали від сміху животи. Бо знали, що то вигадка. Напевно, політичні ідеологи хотіли залякати ворога масовістю.     

Підводник виносить з кімнати червону папку, в якій зберігає пожовклі від часу документи, світлини, грамоти та вирізки з газет. З цікавістю розглядаю їх. А тим часом Панас Оленченко пояснює:
– На жаль, знімка тієї субмарини немає. Фотографувати її категорично заборонялось. То був один із перших атомних човнів у Радянському Союзі. 
До навколосвітньої подорожі під водою відібрали найдосвідченіших спеціалістів. Панасу Оленченку, дозиметристу радіаційної апаратури, випала непроста місія: стежити за роботою двох реакторних двигунів і контролювати рівень забруднення у відсіках.
Перед виходом у далеке плавання екіпаж пройшов ретельну підготовку. Особливо “муштрували” у барокамері. Заводили туди по кілька чоловік, герметично зачиняли і з допомогою спеціальних приладів поступово підвищували тиск. Так, ніби моряки занурювалися у воду в скафандрах на глибину 30, 40, 50 метрів. В голові шуміло і паморочилося, здавалося, що ось-ось не витримають перепонки у вухах. Говорити було неможливо, бо замість звуків з рота виривався лише свист. Коли ставало зовсім нестерпно, щосили стукали кулаками в стіну. 
Ті тренування, як вважає мій співрозмовник, були, так би мовити, для годиться. Адже якби з їхнім підводним човном щось сталося, шансів врятуватися на глибині майже 200 метрів не мав ніхто. Тим паче, що “на борту” було вісім ракет та вісім торпед. Від найменшого зіткнення вони рознесли б новісіньку субмарину, виготовлену з двох корпусів (міцного та надміцного – авт.), на друзки.
– Маршрут першого навколосвітнього рейду на атомному підводному човні, – розповідає далі Панас Оленченко, – проліг через Арктику. Ми ж мали прокласти інший – поблизу Південної Америки. Пізніше колишній Міністр оборони Малиновський з трибуни 23-го з’їзду КПРС скаже: мовляв, у військово-морського флоту СРСР на озброєнні є такі атомні підводні човни, які здатні швидко і непомітно дістатися в будь-який куточок світу, щоб виконати бойове завдання. У далеку мандрівку вирушили із Сєвєроморська. Точніше, із секретної бухти Західна Ліца (на карті її не знайдете). Коли дісталися до екватора, контр-адмірал Сорокін зігнорував наказ військових чиновників. Напевно, бачив, що члени екіпажу не витримують навантаження. Відтак, щоб зміцнити морально, дозволив піднятися на поверхню океану. Лише на п’ять хвилин. Повітря і вода там пахли молоком. Температура – 35 градусів, а ми – в теплих бушлатах. Того ж дня за морською традицією влаштували свято Нептуна. Всі члени екіпажу отримали спеціальну грамоту та додаткову дозу “Кагору”. Це вино видавали щодня (по 50 грамів) – для очищення організму від радіації. Але що то за доза для молодих здорових хлопців? Тож згідно з чергою потайки зливали “пайки” для когось одного. А ось офіцери лікувалися лише медичним спиртом.       

      
Три доби без сну в зоні айсбергів

Найважче випробування випало на долю екіпажу в протоці Дрейка. Протягом трьох діб ніхто з членів команди не зімкнув очей, адже субмарина потрапила в зону айсбергів. Під водою крижані глиби сягали понад триста метрів. Найстрашніше було те, що жоден з приладів не фіксував цих небезпечних велетнів. Тож рухалися поволі, покладаючись винятково на інтуїцію. І вона, на щастя, не підвела.
Успішно перетнувши три океани, два атомні підводні човни наблизилися до Камчатки. Саме там мав завершитися їхній навколосвітній рейд. Екіпаж здебільшого орієнтувався в часі лише по сніданках, обідах та вечерях. Та одного дня сталося несподіване. Щойно повечеряли, почали готуватися до сну, і раптом лунає команда: екіпаж – на сніданок. Моряки думали, хтось з офіцерів збожеволів. Та згодом командування субмарини пояснило раптову зміну режиму необхідністю переходу на місцевий час.  
У Петропавлівську-Камчатському для учасників навколосвітнього рейду влаштували грандіозне свято. Столи ломилися від червоної риби, ікри, смажених поросят та інших делікатесів. Дозволили морякам добряче почастуватися й “Кагором”. А через кілька днів героїв атомних субмарин нагородили високими урядовими відзнаками. Панасу Оленченку дісталася медаль Ушакова.