“Золота” крейда під Луковом

Про унікальне родовище крейди на східній околиці селища Луків знали ще сто років тому. За Польщі три підприємливі євреї купили тут два гектари землі, найняли робітників, які вручну почали розробляти кар’єри. Добуту крейду вивозили на спеціальні майданчики, підсушували, мололи цементними котками, пропускали через розчиномішалки, заповнені водою. Отримували так званий шлят. Його сушили на сонці, а згодом у дерев’яних бочках відправляли аж у Францію. Подейкують, що тамтешня фірма “Коті” (тепер відома на весь світ) використовувала луківську крейду навіть для виробництва парфумів. Словом, везли у Європу шлят, а назад – золото.

Підприємство – вотчина трьох людей?

Наприкінці 30-х років минулого століття вже діяло 12 крейдяних кар’єрів, де працювало близько сотні луківчан та мешканців навколишніх сіл. Відразу після війни кустарне виробництво поставили на промислову основу. Став до ладу перший цех крейдяного комбінату, де почали випалювати вапно. А після того, як у Лукові попрацювала геологорозвідка, було прийнято рішення про спорудження потужного підприємства, адже поклади крейди виявилися справді багатющими. У період розквіту комбінат виробляв продукції на 1 мільйон 300 тисяч карбованців. Щорічно! Вапно і мелену крейду залюбки купували будівельні трести та господарства трьох західних областей України.
Усе пішло шкереберть десь із середини 90-х років.
– Навіть у найстрашнішому сні нам не могло привидітися, що комбінат знищать, розбазарять, людей викинуть на вулицю, залишивши без засобів для існування, – з гіркотою й образою кажуть луківчани.
І їх можна зрозуміти. Бо відколи підприємство стало відкритим акціонерним товариством, почали коїтися дивні речі. Фактично воно перетворилося на вотчину трьох людей – голови правління Віктора Столярчука, головного інженера та бухгалтера. А ревізійна комісія на чолі з Надією Рибак (вона ж була головним економістом і касиром водночас) існувала для людського ока.

Техніку й обладнання – на металобрухт

Відколи на комбінаті розпочалася руйнація, в районі тричі мінялася влада. І весь час люди оббивали пороги кабінетів керманичів, але жодної серйозної перевірки так і не дочекалися. ВАТ “Луківський комбінат будматеріалів” пішов у “вільне правління”. Не збираючи збори акціонерів, не радячись з ветеранами виробництва, керівне ядро, аби залатати фінансові діри, приступило до ганебної операції під умовною назвою “Металобрухт”. Либонь, Віктор Столярчук, який колись був звичайним робітником на Ковельському “Сільмаші”, певні ходи-виходи знав. Отож, почав масовий розпродаж техніки та обладнання.
– Одних лише електродвигунів кудись “загнали” більше ста, – розповідають тепер уже колишні працівники комбінату. – Порізали й здали на металолом двадцятиметровий сушильний барабан, три дезінегратори, електрофільтр, топку для технологічної лінії з випуску крейди. Деяке обладнання було зовсім новим.
А ще нам повідали, що голова правління особисто прибрав до рук трактор Т-40, колишній головний інженер Іван Поліщук – Т-75, автомобіль, фундаментні блоки плюс котел, головний бухгалтер Надія Рибак – причіп, напівпричіп і т. д. Раніше видобуту крейду спритні начальники міняли на різноманітні промислові та продовольчі товари, при цьому “забуваючи” ділитися ними з простими трудягами. Останнім допекло, і вони звернулися до районного прокурора. Безрезультатно. А в суді “зависли” виконавчі листи, за якими люди мали б отримати заборговану їм зарплатню. Колишній бригадир Євген Бондарук так і помер, не дочекавшись зароблених нелегкою працею грошей – понад дві тисячі гривень. І подібних прикладів чимало.
Щоправда, в одному випадку Турійська виконавча служба таки “допомогла”. За борги продали майже новий екскаватор балансовою вартістю 78 тисяч гривень. І продали його (хочете – вірте, хочете – ні) аж за… шість з “хвостиком” тисяч. Так вирішив експерт, якого десь “відкопали” виконавці. А кримінальну справу за цим фактом як відкрили, так і закрили – “за відсутністю складу злочину”. Тепер люди уже не вірять нікому. Більше того, окремі навіть бояться спілкуватися на “крейдяні” теми. Красномовний факт: авторові цих рядків записку з деякими прикладами розбазарювання комбінату просто підкинули в авто. І це в той момент, коли у Луківській селищній раді проводив прийом громадян голова райдержадміністрації Орест Василишин. Згодом ми разом поїхали на територію комбінату. І вжахнулися.

Інвесторів відлякує реальність

Осиротілі корпуси підприємства бовваніють серед бур’янів як пам’ятники кричущої безгосподарності. І жодної живої душі. (А працювало ж тут більше двохсот людей!). Тепер про це нагадують хіба що рештки колись виробленої продукції, яку зрідка купують окремі господарства для вапнування грунтів. Та ще у напівтемній підсобці (від електрики уже давно відвикли) застали сторожа – одного з чотирьох, які й самі толком не відають, що охороняють. З діючої “техніки” – хіба що обшарпаний телефон.
За таких умов, звісно, важко переконати потенційних інвесторів у тому, що комбінат був відомим далеко за межами Волині, що крейда тут унікальна, має високий вміст кальцію, що зовсім поруч пролягає гомінка автомагістраль Київ-Держкордон і є залізнична станція. А крейди виробляли щороку небагато-немало – по 200 тисяч тонн.
Нинішню ситуацію Віктор Столярчук, який “розкрутив” власний бізнес, але занехаяв виробництво, пояснює відсутністю ринку збуту. Однак, як і бухгалтер, замовчує той факт, що у свій час не захотіли морочитися зі спорудженням нескладної технологічної лінії, для якої уже було придбане обладнання, відмахнулися, мов від надокучливої мухи, від уже готового бізнес-плану, за яким була можливість взяти безпроцентний інноваційний кредит. Словом, пальцем об палець не вдарили, щоб знайти шлях виходу з кризи. Натомість тішаться, що колись прийде в Луків природний газ (власне, так і буде, якщо розпочнеться запланована газифікація сусіднього Любомльського району), і тоді комбінат отримає друге дихання.
Так, підприємство має ліцензію на право користування кар’єром, зручно розташоване – сюди б з радістю прийшли працювати сотні людей. Тільки вони, навчені гірким досвідом, теперішньому керівництву не вірять, а тим, хто раніше утримував комбінат на плаву, належить лише п’ять відсотків акцій. У кого решта і хто “править балом”, достеменно не відомо. Як і те, коли буде погашена заборгованість по зарплаті – більше 20 тисяч гривень. Ще 40 тисяч гривень треба сплатити за користування землею, яка сто років тому була “золотою”.

Василь ТРОФИМУК,
Волинська область

  •  
Comments:

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>