Батько напився чи батько «втопився»?..

Ніщо так не розв’язує язики, як обстановка базару. І знайомляться тут, і женихаються легко, “тяпнувши” по сто грамів. А кумасям їсти не дай, а дай попліткувати і в ролі звідниці побувати.
Дорідній матроні Василині теж підфортунило на приємну співрозмовницю. І так забалакалися, що й розлучатися не хотілося. Молодша, аби підтримувати знайомство й надалі, запросила старшу на престольний празник у своє село.

До весілля побілила свекрусі хату

У заможних Ковальчуків ще тільки найменший син Микола холостякував. До дівок лінивий, вайлуватий, зате швидкий за столом. Розміняв лише третій десяток, але повнота додавала парубку солідності. Батькам не терпілося чимшвидше сина оженити, бо здоров’я в обох дуже підупало. Старий Прокіп мав хронічну недугу і на очах чах. А п’ять гектарів землі, три коняки, три корови, до десятка свиней та птиці без ліку – то не жарт. Для дітей старалися, а діти розлетілися у вирій життя. Тому останнього сина вирішили нізащо від себе не відпускати.
Затія старшої невістки звести швагра Миколу з донькою своєї нової знайомої Василини усім припала до душі. Бо дуже вже вихваляла невістка ту Галину, яка вона роботяща і що з п’ятнадцяти років з мамою на фермі працює. Принарядилися Ковальчуки і на престольний празник до старшої невістки поїхали, як на оглядини.
Справді, щось незвичайне є у тій дівчині – обоє подумали, щойно її побачили. Бо навдивовижу моторна і швидка була – не дівка, а вогонь. Інша сиділа б в гостях, склавши руки, як пава, а Галя спритно снувала між кухнею та вітальнею. От тільки чорні коси і брови, як галчине крило, і очі чорні та великі, циганські, що свердлили неповороткого жениха, хижо пускаючи бісики, насторожували Анастасію. Проте вона гнала геть від себе недобрий здогад, бо дуже вже їй припала до душі поважна мати Галини, привітна, балакуча і бувала в бувальцях. А про такі різні характери молодих ніхто і не замислювався.
За енною чаркою Миколин батько Прокіп почав жартувати, звертаючись до сусідки за столом, як до свахи. Вирішили справу не відкладати, а на Покрову сватів засилати. А щоб було де весілля гуляти, Галина погодилася побілити свекрусі хату.
Після весілля оселилися молодята у Ковальчуків. І все було б гаразд, якби заздрісна Варка-сорока не принесла новину: “А ви знаєте, що ваша невістка – циганка? Та ж батько у неї циган!”
Не могла пробачити собі такої халепи Анастасія. І чому вона тоді людей не поспитала, хто вони, ті Авдіюки? До невістки ставилася холодно та вороже. Усілякі каверзи їй вигадувала. То підкине ненароком крупну купюру на видноті і підглядає, чи, бува, не поцупить, то у випраній білизні плями шукає й дотинає, що задрипанка. І що далі, то гірше. От і ліжка до полудня не постелені, а вона, нечупара, подалася до лісу по ягоди. І дарма, що люди її хвалять, бо ніхто не може за день аж дві дійниці чорниць назбирати, тільки Галя. А свекрусі усе недогода, усе бурчить та бурчить: “Краще б у хаті поприбирала чи дітей доглянула, а то покинула на бабу-каліку”. Зате добродушний свекор прикипів душею до невістки, шкодував, як рідну, і за неї заступався. За що вона називала його татом, бо свого, на жаль, не пам’ятає. Тільки зі слів матері, яка розповідала, як тікала з ними, маленькими, від батькових тумаків з далеких заробітків.
Галя бралася за будь-яку чоловічу справу. Вже й люди обмовляли не раз, що Ковальчуки невістку запрягли і що дуже схудла, а Микола усе гладшає та гладшає. Галя й корови подоїть, і молоко здасть, а свекруха тільки гроші лічить. Біб та диньки невістка виростить, а вона полущить – і гроші усе на те хазяйство збирає. Ох і набридло Галині, як гірка редька, воно!
Послухала, подивилася, з яким настроєм повертаються дівчата та молодиці із сезонних заробітків – й собі надумала їхати. І як не сварилися з нею чоловік та свекруха, як не перечили – не послухала.

Зраджений чоловік вхопив косу

З тих заробітків повернулася жінка зовсім іншою: засмагла, весела, життєрадісна, з дивним блиском в очах. Такою чоловік її давно не бачив. Микола, спробувавши, яке то пекло з тим хазяйством без жіночих рук, забув усякі погрози. Тільки чому ж то Галя така холодна і розгублена, коли він до неї горнеться? Як полягали спати, закопилила губу: “Не чіпай, я втомилася. Та ти ж п’яний!” – сказала, як серпом відрізала. А він скучив за нею дуже. Може, і в чарку частіше заглядав, що її нема, а клята робота заїдає.
Коли йшов похмурий вулицею, сельчани, вітаючись, з єхидною посмішкою повертали голови. Довго не міг зрозуміти, у чому річ. І як тільки до нього докотилася плітка про те, що його Галя знайшла на тих буряках хахаля, стерпіти не міг. Та з нього сміються, як з рогоносця!  Влетів на поріг червоний і розлючений, як бик.
– Признавайся, с…, з ким гуляла? Уб’ю! – кричав несамовито і гамселив кулаками по чім попало. Та ще й копав ногами. Але вертка, як змія, жінка ухилялася від ударів, через що ще більше лютував вайлуватий невдаха. Вирвалася спритно і на вулицю вискочила. Микола за нею. Вхопив на ходу косу:
– Заріжу, с…! Юху спущу!
Аж люди позбігалися на це видовище. Цікавим дай безплатне кіно. І нікому невтямки, що крихітні дітки забилися у куточку в стодолі і тремтять з переляку.
Вгомонився Микола тільки тоді, коли Галя зникла з очей. Сплюнув спересердя і подався до чайної своє горе топити.
На чужий роток не накинеш платок. Тільки вщухне гризня в домі  Ковальчуків, як плітки по новому колу руйнують спокій сім’ї. Галина відчувала, що життя не буде, і забралася до матері. Але чоловік зі свекрухою затялися, що не віддадуть їй дітей. Довелося з міліцією забирати.
Проте коли Микола з’явився у домі тещі серед ночі, як змилений кінь, здолавши велосипедом майже тридцять кілометрів, і, як побитий пес, почав вмовляти, аби Галина повернулася, стало шкода зятя.
– Може, й справді він схаменувся, доню. На свекруху не зважай, а вам жити й дітей глядіти. Не поспішай з тим розлученням. Заради дітей пробач, – вмовляла мати непоступливу дочку.
Послухала. Та для Миколи було вище його сил усе забути – він своє горе топив у чарці. Як у воду дивився свекор, коли казав їй: “Доки я живий, не дам тебе скривдити, дочко. А як помру, тобі в тій хаті місця не буде. Виженуть”.
У чому стояла, знову втекла з дітьми до матері. Не хотіла ні їхнього багатства, ні грошей, аби спокій.

«У моїм домі всім місця хватить»

Так каже Василина, яка стоїть на тому, щоб описати в газеті, як сваха і зять знущалися над її донькою, мали за наймичку.
Кімнат у великій хаті справді багато, та всюди не прибрано, бо господиня перенесла не одну складну операцію і немає здоров’я усьому дати лад. Дім вони збудували з другим чоловіком і нажили двійко дітей. Василині, яка вигляділа шестеро, доньчині – не тягар. Вона, як кожна бабуся, шкодує внучат, накупляла їм “обновок” з гуманітарки. А доньку знову відпустила на заробітки.
Але як не пробуємо з колегою з’ясувати, з чого ж почалися у Галиній сім’ї нелади, за що вперше Василинин зять підняв на дружину руку, знизує плечима. Про біб та диньки, які сваха продає, скільки дерева і дров її Галя в лісі заготовила – усе розказує. А про доньчині походеньки на заробітках – ні гу-гу.
І переконує, що зять – п’яниця та ледащо. Мовляв, гайовий навіть сміявся, яка дурна її Галя, що сама дрова рубає і тягає, а чоловік в той час біля багаття з чоловіками п’є. Але ж Микола дає якось тепер раду сам з двома немічними бабами такому великому хазяйству. Він у суді просив дружину схаменутися і не руйнувати сім’ї заради дрібних діток.
Отак, захопившись вихвалянням доньки, мати сама себе “продала”:
– Хорошого хлопця знайшла Галина на заробітках. Не п’є, працьовитий, гарна буде пара.
Дійшла до такого висновку, бо майбутній зять двічі уже приїздив до них. Може, й так, але чи не старається цей новий залицяльник справити враження на майбутню тещу? І чи потрібні будуть йому чужі діти? Чому ж Василина Кузьмівна, обпікшись колись сама з першим чоловіком-циганом, не дмухає на гаряче?
– Доки маю сили, їх догляну, – каже любляча бабуся і звертається до онука: – Сергійку, де твій тато?
– Нема, втопився…
Може, мені це здалося, може, не розчула? Перепитую: “Як? Напився?”
– Ні, він сказав, “втопився”, – резюмує бабуся.
Стає моторошно від цих слів. А як виросте Сергійко і його братик, чи пробачать вони близьким людям цю брехню, адже поцікавляться, де їх батько.
Але втримуюсь від надмірних емоцій, згадавши, що у Біблії сказано: “Не судіть. Да  не судимі будете”.

Мирослава АЛЕКСАНДРУК,
Житомирська область

  •  
Comments:

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>