Спасибі, мамо й тату, за любов, турботу і хату!
Мій батько дуже небагатослівний. Буває, працюємо весь день, а він мовчить. Я цікавлюся: “Тату, чого Ви мовчите?” На що він відповідає: “А що говорити без толку, давай будемо робити”.
Робота – це його філософія життя. Су-сіди і знайомі звертаються до тата шанобливо: “Степанович”. Мені здається, немає такої роботи, яку б не знав або не вмів мій батько Володимир Степанович Гарбарчук. Починаючи від фундаменту будинку і закінчуючи комином. Мій тато не став великим начальником, але він – Великий Трудівник. Неможливо порахувати, скільки грубок зроблено його руками. Аж до виходу на пенсію батько працював пічником. І жодного разу не було претензій до його роботи. Тепло Ваших грубок, тату, зігріває багатьох людей на цій землі.
Три роки тому я почав зводити свій будинок. Скажу чесно, якби не Ваша допомога – я б не зміг його закінчити. Спасибі Вам, тату! Щоб я без Вас робив? Як добре, що є до кого зайти порадитися. Коли я не знаю, як і що робити, мої діти кажуть: “Треба дідуся запитати”. Бо дідусь все вміє, адже в нього – золоті руки.
Пам’ятаю, в роки піонерського дитинства, коли я був войовничим атеїстом, приходив зі школи і категорично заявляв: “Мамо, давайте знімемо ікони, нам вчителька казала, що Бога немає...” Після цих слів мама починала плакати і молитися, повторюючи: “Дитино, схаменися, дурниці говорить твоя вчителька, а ти їх повторюєш. Костю, ти ще прийдеш до Бога”. Тепер я хочу попросити у мами вибачення за свою дурість. Господь почув її щирі молитви, і я вперше звернувся до Спасителя на другому курсі університету – після чорнобильської катастрофи, коли прочитав Біблію, яку подарувала мені мама. Ваші молитви обе-рігають мене все життя: під час служби в армії, в роки навчання, коли працював у Португалії.
У моєї мами поетична душа. Незважаючи на те, що все життя їй довелося важко працювати, вона не втратила здатності сприймати світ по-особливому, виражаючи це у віршах. Я думаю, що бажання писати мені передалося від мами.
Ще одне велике захоплення – вишивка. У всіх нас є любовно вишиті Вашими, мамо, руками подушечки, серветки. Після операції на катаракту мама найбільше переживала чи зможе бачити, щоб вишивати. Бо ще ж не всім правнучкам подушечки зробила. Ще й не встигли шви зарубцюватися, а мама вже взялася до роботи.
Класична мамина страва, вареники – найсмачніші у світі: з картоплею, із сиром, з вишнями, з чорницями, з яблуками. Але є ще й особливі, такі, мабуть, мало хто готує – з пшоняною кашею і шкварками. Коли приходить неділя, мої дітки кажуть: “Йдемо до бабусі, сьогодні день вареника”.
Мої батьки дуже скромні люди. Вони не хотіли цієї публікації: “Для чого ще в газету писати. Прожили, як усі...” Але цього разу я не послухався Вас, вибачте мені. Багато років пишу про чужих людей. Чому не можу один раз написати про найдорожчих, най-рідніших – про маму й тата. Я хочу сказати, що люблю Вас і горджуся Вами. Всі Ваші діти, онуки, правнуки щасливі, що Ви у нас є. І хочемо, щоб Ви ще довго були з нами.
А 55 літ не пройшли марно. Трьох дітей виростили і виховали. Маєте п’ятеро внуків і три правнучки – одинадцять прямих нащадків. І це ще тільки початок. Тому я переконаний – нашому роду не буде переводу.
Волинська область
| Comments: |
