Дружина Валерія Леонтьєва: «Не ревную, не кличу, не плачу»
У неї голлівудська посмішка, пильний погляд з-під стильної зачіски і сережка в одному вусі, як у пірата. Вона по життю – вовчиця-одиначка: будучи круглою сиротою, жила з бабусею. Дітей так і не народила – не склалось. Зате у неї є дві собаки, мегазоряний чоловік Валерій Леонтьєв, будинок в Маямі... 13 років тому під час гастролей вона попросила політичного притулку в США – і відтоді не була в Росії. І ось приїхала. Зустрілася з давніми друзями, з’їздила в Ялту, навіть встигла побілити на дачі в чоловіка.
Люся Ісакович – найкрутіший груммер, тобто собачий стиліст, в Брукліні (район мільйонерів).
– Ви робите бізнес на стрижці собак. У вас є мережа салонів чи власними руками стрижете?
– Руками.
– Мабуть, важко. Руки не болять?
– Слава Богу, що немає алергії.
– Скільки коштує у вас підстригтися?
– По-різному, залежно від породи. Десь від 100 до 200 доларів.
– Клієнтів за день?
– Залежно багато від сезону. В середньому шість. Кожна стрижка займає годину-півтори. Я працюю чотири дні на тиждень.
– За американськими мірками ви – забезпечена жінка?
– Абсолютно.
– І як прийнято у Штатах, рахунки з чоловіком у вас різні?
– Ні, у нас все спільне, один рахунок.
– За утримання будинку в Маямі платите порівну?
– Ні. Із загального рахунку.
– У Вас американське громадянство?
– Так.
– А у чоловіка?
– У нього грін-кард.
– Ви – сильна жінка?
– Безумовно.
– Отже, Ви лідер в сім’ї?
– Чому? Ні. У нас – два лідери.
– Дві сильні особистості вживаються під одним дахом?
– Так.
– І ваше життя щасливе?
– Абсолютно.
– Ви ніколи не хотіли мати дітей?
– Ні.
– Чому?
– Ніколи. Й без того багато справ.
– А чоловік?
– І йому також ніколи. Він все співає, коли ж йому заводити дітей? Адже їх потрібно виховувати. А він постійно зайнятий.
– А як Ви ставитесь до бажання Валери мати дітей?
– Нормально, якщо він хоче мати дітей, нехай має.
– Ви не будете проти?
– Звичайно, ні!
– І як Ви будете ставитися до цієї дитини?
– Як і до будь-якої. Як до внука, як до сина, як до племінника. На чужих балконах діти легше ростуть.
– Ви чоловіка ніколи не ревнуєте?
– Ні. Слава Богу, у мене немає комплексів.
– І Ви ніким не захоплювались весь цей час?
– Звичайно, ні. Тільки тваринами.
– Ви залишились в Америці під час гастролей. Хтось знав про ваш намір?
– Ні. Тільки Валерій.
– Він не відмовляв, не сварився? Не казав, що тепер ви станете невиїзними?
– Ні. Тоді вже революційний час настав. Ми бачили танки.
– Ви залишились по єврейській лінії?
– Так. Однак я не скористалась допомогою. Чесно відпрацювала грін-кард.
– У Вас були гроші чи починали з нуля?
– З нуля.
– А чим Вас радянська дійсність не влаштовувала?
– Так, у нас було все. Але тут ми добилися набагато більшого. А я люблю досягати. У США я втілила в життя американську мрію. Якщо ти щось собою являєш, можеш сягнути будь-яких вершин.
– Ви залишились у США, і чоловік з вами розлучився?
– Ні. Ми ніколи не розлучалися, просто роз’їхалися. Розумієте, ми – однодумці. У нас однакове ставлення і до музики, і до кіно, і до собак, і до одягу.
– До чуток про свої лесбійські схильності Ви ставитесь з гумором?
– Абсолютно нормально – аби говорили.
– Вам подобається, коли про вас говорять.
– Мені байдуже – говорять, не говорять, мене це не хвилює. А ось Валерію за статусом треба, щоб про нас чутки ходили.
– Ви чоловіком захоплюєтесь?
– Постійно! Кожну хвилину, кожну секунду. Я його фанатка. Як божевільна, при цьому ще й з дивацтвами.
– І давно Ви такою стали?
– Після катастрофи в Індії. Ми їхали вночі, вдень там спека 50 градусів. Я попросила зупинити машину, щоб Валерій міг пересісти назад і хоч трохи поспати. А буквально за хвилину машина врізалась у вантажівку, яка стояла на узбіччі без габаритних вогнів. Шофер постраждав, а машина взагалі не підлягала відновленню. Уявіть, що було б з Валерієм! При його розмірах він би не вцілів. На щастя, там були якісь хлопці, вони нас на конях завезли в госпіталь, де було дуже брудно, а хворі лежали на підлозі. Викликали лікаря. Я боялась уколів, а Валера кричить: “Роби, я тобі наказую!” “Краще я помру від правця, ніж від зараження крові!” – опиралась я. А на лобі у мене була велика рвана рана і ребра поламані. Дочекались ми машини, доїхали до нормальної лікарні. А наступного дня після операції синьо-червоною уже знялась в кліпі. До речі, дуже вдало вийшло, я грала шпигунку. Ось після цього я й стала дивакуватою жінкою.
– Що було в житті найвеселішого?
– О! Ми тоді жили в квартирі на останньому поверсі шестиповерхового будинку. Одного разу вночі на нас впав великий шматок стелі. Я кричу: “Війна! Війна! Бомби!” Побігли на дах, а там фанати. Вони пропиляли стелю і могли все не тільки чути, а й бачити. І, звичайно, бачили нас в будь-якому виді – і голих, і неголих.
– Не фотографували хоча б?
– Ні, інакше знімки вже давно б з’явились. Та й апаратури тоді такої ще не було.
Взагалі Люся для Леонтьєва і домоуправитель, і ангел-охоронець. Коли він летить в Росію, вона до того часу, поки Валерій не зайде до своєї квартири в Москві і не зателефонує їй, що долетів нормально, нічого в домі не робить. Така у неї прикмета. Хоча взагалі вона не забобонна. А ось в цю прикмету вірить.
– Ви чекаєте, що він колись приїде назавжди?
– Важко сказати. Я не думаю, що він приїде назавжди, я думаю, що можна жити і в двох країнах. У всякому випадку, не чекаю і не кличу.
– Ви коли-небудь плачете?
– Ніколи.
– Схоже, пощастило Леонтьєву з дружиною.
– Чому? Це мені пощастило з чоловіком.
– Ви робите бізнес на стрижці собак. У вас є мережа салонів чи власними руками стрижете?
– Руками.
– Мабуть, важко. Руки не болять?
– Слава Богу, що немає алергії.
– Скільки коштує у вас підстригтися?
– По-різному, залежно від породи. Десь від 100 до 200 доларів.
– Клієнтів за день?
– Залежно багато від сезону. В середньому шість. Кожна стрижка займає годину-півтори. Я працюю чотири дні на тиждень.
– За американськими мірками ви – забезпечена жінка?
– Абсолютно.
– І як прийнято у Штатах, рахунки з чоловіком у вас різні?
– Ні, у нас все спільне, один рахунок.
– За утримання будинку в Маямі платите порівну?
– Ні. Із загального рахунку.
– У Вас американське громадянство?
– Так.
– А у чоловіка?
– У нього грін-кард.
– Ви – сильна жінка?
– Безумовно.
– Отже, Ви лідер в сім’ї?
– Чому? Ні. У нас – два лідери.
– Дві сильні особистості вживаються під одним дахом?
– Так.
– І ваше життя щасливе?
– Абсолютно.
– Ви ніколи не хотіли мати дітей?
– Ні.
– Чому?
– Ніколи. Й без того багато справ.
– А чоловік?
– І йому також ніколи. Він все співає, коли ж йому заводити дітей? Адже їх потрібно виховувати. А він постійно зайнятий.
– А як Ви ставитесь до бажання Валери мати дітей?
– Нормально, якщо він хоче мати дітей, нехай має.
– Ви не будете проти?
– Звичайно, ні!
– І як Ви будете ставитися до цієї дитини?
– Як і до будь-якої. Як до внука, як до сина, як до племінника. На чужих балконах діти легше ростуть.
– Ви чоловіка ніколи не ревнуєте?
– Ні. Слава Богу, у мене немає комплексів.
– І Ви ніким не захоплювались весь цей час?
– Звичайно, ні. Тільки тваринами.
– Ви залишились в Америці під час гастролей. Хтось знав про ваш намір?
– Ні. Тільки Валерій.
– Він не відмовляв, не сварився? Не казав, що тепер ви станете невиїзними?
– Ні. Тоді вже революційний час настав. Ми бачили танки.
– Ви залишились по єврейській лінії?
– Так. Однак я не скористалась допомогою. Чесно відпрацювала грін-кард.
– У Вас були гроші чи починали з нуля?
– З нуля.
– А чим Вас радянська дійсність не влаштовувала?
– Так, у нас було все. Але тут ми добилися набагато більшого. А я люблю досягати. У США я втілила в життя американську мрію. Якщо ти щось собою являєш, можеш сягнути будь-яких вершин.
– Ви залишились у США, і чоловік з вами розлучився?
– Ні. Ми ніколи не розлучалися, просто роз’їхалися. Розумієте, ми – однодумці. У нас однакове ставлення і до музики, і до кіно, і до собак, і до одягу.
– До чуток про свої лесбійські схильності Ви ставитесь з гумором?
– Абсолютно нормально – аби говорили.
– Вам подобається, коли про вас говорять.
– Мені байдуже – говорять, не говорять, мене це не хвилює. А ось Валерію за статусом треба, щоб про нас чутки ходили.
– Ви чоловіком захоплюєтесь?
– Постійно! Кожну хвилину, кожну секунду. Я його фанатка. Як божевільна, при цьому ще й з дивацтвами.
– І давно Ви такою стали?
– Після катастрофи в Індії. Ми їхали вночі, вдень там спека 50 градусів. Я попросила зупинити машину, щоб Валерій міг пересісти назад і хоч трохи поспати. А буквально за хвилину машина врізалась у вантажівку, яка стояла на узбіччі без габаритних вогнів. Шофер постраждав, а машина взагалі не підлягала відновленню. Уявіть, що було б з Валерієм! При його розмірах він би не вцілів. На щастя, там були якісь хлопці, вони нас на конях завезли в госпіталь, де було дуже брудно, а хворі лежали на підлозі. Викликали лікаря. Я боялась уколів, а Валера кричить: “Роби, я тобі наказую!” “Краще я помру від правця, ніж від зараження крові!” – опиралась я. А на лобі у мене була велика рвана рана і ребра поламані. Дочекались ми машини, доїхали до нормальної лікарні. А наступного дня після операції синьо-червоною уже знялась в кліпі. До речі, дуже вдало вийшло, я грала шпигунку. Ось після цього я й стала дивакуватою жінкою.
– Що було в житті найвеселішого?
– О! Ми тоді жили в квартирі на останньому поверсі шестиповерхового будинку. Одного разу вночі на нас впав великий шматок стелі. Я кричу: “Війна! Війна! Бомби!” Побігли на дах, а там фанати. Вони пропиляли стелю і могли все не тільки чути, а й бачити. І, звичайно, бачили нас в будь-якому виді – і голих, і неголих.
– Не фотографували хоча б?
– Ні, інакше знімки вже давно б з’явились. Та й апаратури тоді такої ще не було.
Взагалі Люся для Леонтьєва і домоуправитель, і ангел-охоронець. Коли він летить в Росію, вона до того часу, поки Валерій не зайде до своєї квартири в Москві і не зателефонує їй, що долетів нормально, нічого в домі не робить. Така у неї прикмета. Хоча взагалі вона не забобонна. А ось в цю прикмету вірить.
– Ви чекаєте, що він колись приїде назавжди?
– Важко сказати. Я не думаю, що він приїде назавжди, я думаю, що можна жити і в двох країнах. У всякому випадку, не чекаю і не кличу.
– Ви коли-небудь плачете?
– Ніколи.
– Схоже, пощастило Леонтьєву з дружиною.
– Чому? Це мені пощастило з чоловіком.
| Comments: |
