З тіла вийняли тисячу скалок, але санок не закинула, або Як у Кременці виховують чемпіонів Європи
Ентузіасти з Кременця Тернопільської області вважають свій край столицею зимових видів спорту. Та це і не дивно, адже в цьому древньому місті працює аж три спортивні школи. Одна з них – дитячо-юнацька «Колос», де виховують саночників. Її директор Анатолій Малищик авторитетно заявляє, що саме вони стояли біля витоків санного спорту України. А тепер вихованці ДЮСШ гідно представляють нашу державу й за кордоном.За кордоном траси з холодильними установками, у нас – заливають вручну
Анатолій МАЛИЩИК та Світлана КРАВЧУК
Чемпіон світу італієць Патрік Пігнетер та чемпіонка Європи Світлана КРАВЧУК
Анатолій Сергійович розповідає, що санний спорт, який ще у Кременці існував за часів Польщі (було 400 метрів траси), сьогодні тримається на ентузіастах. Після проведення тут у 1970-х роках Всесоюзних сільських ігор було пред’явлено нові вимоги до трас. Тож виготовили документацію на нову протяжністю понад тисячу метрів, розпочалося й будівництво. Та після здобуття Україною незалежності структури спорту в державі стали розвалюватися, і кременецька споруда набула статусу довгобуду. Та коли Україна у 1996 році стала членом міжнародної федерації санного спорту, тернопільський «Колос» звернувся по допомогу до неї. У 2000 році вона виділила 20 тисяч німецьких марок на продовження будівництва санної траси. Ці кошти стимулювали вітчизняне профільне міністерство долучитися до доброї справи.
– Протягом трьох років ми отримали 520 тисяч гривень і таки ввели в експлуатацію тисячу метрів траси, – розповідає Анатолій Малищик. – Правда, взимку вручну її заливаємо (за кордоном штучні траси з бетону з холодильними установками). Хоч ми залежимо від погодних умов, однак навіть попри це наша спортивна школа успішно працює. 2001 року організували перші змагання на санкороликах на Кубок Бонни. За 13 років вони стали популярними у Європі, тож нині входять до міжнародного календаря федерації санного спорту. У цьогорічних змаганнях, які проходитимуть 15-18 серпня, зголосилося взяти участь 10 країн світу (а це більше сотні учасників). Просяться спортсмени й з інших держав, однак у нас відстає інфраструктура – потрібні підйомники, пішохідні доріжки, стартові будиночки, як за кордоном.
– Та й, мабуть, організацією спортивного свята займається місцева влада?
– Так, прийом учасників організовує район. Але ми раді, що саме у Кременці проходять такі змагання. Адже до нас з’їжджаються спортсмени високого рівня.
– А чи забезпечена школа коштами?
– Обласна ДСЮШ «Колос» фінансується з двох джерел – із фонду соціального страхування з тимчасової втрати непрацездатності та з обласного управління з питань фізкультури і спорту Тернопільської облдержадміністрації. Треба визнати, що фінансове забезпечення дитячого та юнацького спорту у нашій державі на не дуже високому рівні. Вищий спорт ще підтримують, а от дитячий лягає на плечі областей. А тут коштів бракує і на придбання спортивного інвентарю, і на навчально-спортивну роботу. Хоча затримок по зарплаті немає.
Натурбан набирає популярності, хоч це й травматичний вид спорту
– А скільки коштують, наприклад, сани для початківців?
– 800 євро, для спортсменів – 1300-1500 євро. Для тих, хто змагається на чемпіонатах чи Олімпійських іграх – від трьох до трьох з половиною тисяч євро. В рік ми можемо дозволити купити для школи одні-двоє саней. Тож нам допомагає у придбанні інвентарю міжнародна федерація – через рік від неї надходить четверо саней. Займається у школі 150 дітей з Кременця і навколишніх сіл. Був свій транспорт, однак він відслужив 30 літ, тож школярі, на жаль, добираються до ДСЮШ самостійно.
– А чи є у школи майбутнє?
– Звичайно. Адже є талановиті, цілеспрямовані діти. Наші вихованці входять до складу збірної команди України і боротимуться за право завоювати ліцензію на Олімпійські ігри у Сочі. Це Андрій Мандзій та Олександр Оболончик. Світлана Кравчук – майстер спорту України, чемпіонка Кубка Європи з натурбану. Це різновид санного спорту на натуральних трасах – десь у лісі чи горах. Він набуває популярності, тут менші затрати на експлуатацію та будівництво. Тож з натурбану проходять уже чемпіонати Європи і світу. На жаль, Україна ще такого виду спорту не культивує, він не включений до класифікації олімпійських видів спорту. Але міжнародна федерація зацікавлена у його розвитку. Тренери щорічно приїжджають в Україну і вчать наших спортсменів як з Кременця, так і зі Львова, де також є санна траса. Таким чином за рахунок міжнародної федерації тренувалася і Світлана Кравчук, яка виборола Кубок Європи. Звичайно, наша зимова спортивна база дуже відстає від провідних країн. Потрібно вже робити трасу зі штучним заморожуванням. Будемо стукати в усі двері, хоча втілення цієї ідеї дорого коштує. Тішить думка, що Україна заявляє про висунення своєї кандидатури на проведення зимових Олімпійських ігор 2022 року. Це дасть поштовх для розвитку: щось таки, може, будуватимуть згідно зі світовими стандартами.
Мріє про перемогу на Чемпіонаті світу
Світлана Кравчук сьогодні у Кременці разом із сім’єю, хоча буває, що по три місяці не бачить рідних.
– Якось перед Різдвом телефонує мама і каже: «Кутю варю…», – а я на тренуваннях в Італії, і мені так гірко стало… Але я жодного разу не пошкодувала, що займаюся санним спортом, – каже Світлана. Вона прийшла в дитячу спортивно-юнацьку школу «Колос» у дев’ятилітньому віці. Якось туди завітав тренер Олександр Маляровський і запропонував дітлахам «покататися» на саночках. Перше заняття Світлані так сподобалося, що вона, прийшовши додому, заявила батькам: «Я записалася на санну трасу». Разом зі Світланою прийшла у цей вид спорту і її сестра.
– Мама, звичайно, переживає, що ми вибрали такий шлях, – продовжує дівчина. – Але й не заперечує.
– Санний спорт небезпечний?
– Більш травматичний – натурбан. Там спортсмени часто ламають руки. Хоча шість років тому і я мала серйозну травму. Якось влітку, коли під час тренувань у Кременці йшла на заключний заїзд, мене на швидкості викинуло із саней – здавалося, що помру. Помалу виходжу з траси, а в нозі – шматок дошки. Тоді мені зробили операцію, з тіла витягнули більше тисячі скалок. Однак ні на мить не задумувалася про те, щоб кинути спорт, – з усмішкою каже Світлана. – Адже люблю екстремальні відчуття, чогось досягати. Я не бігала на дискотеки, а тренувалася, щоб мати результат. Це гартує силу волі. І дякую Богу, що дав можливість займатися таким видом спорту.
Світлана Кравчук – студентка факультету фізичного виховання. У майбутньому планує працювати в рідному місті тренером. А поки що гідно представляє Україну на різноманітних змаганнях. Каже, що коли отримувала найвищу нагороду на Кубку Європи з натурбану, який проходив у березні в Румунії, то аж сльози виступили на очі. За неї щиро раділи не тільки італійський тренер, батьки, чоловік, але й вся Кременеччина. Тепер дівчина вірить, що натурбан таки включать до олімпійських видів спорту і, можливо, їй поталанить взяти участь в Олімпійських іграх. А поки вона працює над тим, щоб показати гарні результати на Чемпіонаті світу. І мріє, щоб Україна мала такі санні траси, як в Італії. Адже там вона кожні три дні тренувалася на іншій…
Марія ДУБУК,
Тернопільська область
| Comments: |
