Уперше став татом у 67, а в 72 – чекає третє маля!

Про це ще у дитинстві наворожила циганка

Сім’я Іванцо

Сім’я Іванцо

Коли Янош був ще хлопчаком, циганка наворожила, що на старості літ він стане багатодітним батьком. Слова її призабув. І згадав їх лише тоді, коли у 67 років вперше став батьком. Набагато молодша за нього дружина Марина народила йому двійко дітей. І тепер, коли Яношу Ласловичу йде сімдесят другий, він чекає третю дитину. Ось таке незвичайне подружжя живе у закарпатському місті Виноградів.

За дружину старший на 31 рік, за тестя – на 8

– Третю дитину ми не планували. Так ся получило, – сміється Марина.

– Скільки Бог дасть, стільки буде! – ніжно обіймає дружину Янош Ласлович. – Коли поховав першу жінку, думав, що й мені кінець. А коли зустрів Марину, і сам ніби ожив...

Янош Іванцо з Виноградова. Тут, у закарпатському містечку, здавна живе багато ромів, до них усі звикли. Тож коли був хлопчаком, не дуже здивувався, коли одного разу до нього підійшла циганка з шатра: «Дай погадаю». Не хотів, та вона вхопила його руку і наворожила: «В молодості дітей не буде. На старості літ станеш багатодітним батьком. А проживеш 81 рік». Та був ще малим, щоб брати до серця слова циганки.

Минули роки. Янош одружився з жінкою, яка вже ростила дочку. Ставився до дитини, як до рідної, бо своїх не мав. З дружиною прожив 43 роки. І коли вона померла (йому тоді було 64), про ще одне одруження навіть і не думав. Та, як кажуть у народі, долю конем не об’їдеш – що має бути, того не минеш. І за кілька років після смерті першої дружини зустрів Марину, молодшу аж на 31 рік. На той час вона була розлучена, мала сина. Приглянулася йому «така працьовита, молода жіночка».

Янош ІВАНЦО тішиться синочком Іллюшею

Янош ІВАНЦО тішиться синочком Іллюшею

– Шість років тому вона прийшла у гості до сусідів. А я збирався білити, бо жінка вже спочила, і не було кого найняти. То вона допомогла. І стали ми зустрічатися, – розповідає Янош Ласлович. – А згодом, як і годиться, одружилися та повінчалися.

– Одразу якось незручно було навіть виходити на вулицю, бо на нас скоса дивилися, – зізнається Марина. – Та тепер звикли і, якщо чесно, не звертаємо уваги. Коли я завагітніла, то Іванко (так називає чоловіка – авт.) дуже зрадів. А який був щасливий, коли я після дочки народила ще й синочка! До речі, я вже бабка, наші діти одногодки з моїми внуками.

– А я від прийомної доньки і правнуків маю – такі, як мої Іванка та Іллюша.

– Ваші рідні не противилися такому шлюбу?

– Що ви! – дивується Марина. – Мами вже немає, а ні батько, ні син не відмовляли.

– Я за тестя старший на вісім років! Татом не кличу, – сміється Янош Ласлович. – Називаємо один одного по батькові. Прийомна дочка теж нічого проти не мала, казала: «Аби тобі було добре». Всі разом, великою родиною, часто зустрічаємося, обов’язково на сімейні свята.

«Я тепер багатий – мені є до кого йти…»

Те, що Яношу Ласловичу у його літах треба внуків женити, а не маленьких діток бавити, Марину не дуже тривожить. Вона усвідомлює, що чоловік може й не встигнути поставити на ноги дітей, та по-філософськи розмірковує: «І молоді люди, маючи сім’ї, теж помирають». Каже, що лікарі одразу дивувалися і застерігали народжувати у її віці, та тепер, коли вона чекає третє дитя, вже не відмовляють. Хоча розуміє їхню тривогу, бо сама за освітою медсестра. Та останні роки працювала на швейній фабриці, де, до речі, у свій час трудився і Янош Ласлович.

У їхній двокімнатній «хрущовці», звісно, тіснувато для сім’ї з малими дітьми. Та в цій оселі панує спокій і злагода, що їм могли б позаздрити і молоді пари, і подружжя, які прожили не один десяток літ. Треба лише бачити, як Янош Ласлович розповідає про дружину, сина та дочку!

– Я вам не можу передати, який я щасливий! – з обличчя не сходить усмішка. – Мені зовсім не заважає, що Іллюша скаче, кричить, зараз тихіше, бо Іванка в садочку. А коли вони удвох бігають по квартирі, тільки душа радіє! І спокою зовсім не треба!

– Раніше він нарікав, що йому спина болить, а тепер за дітьми про це й забув, здоровший став. За ті роки, що ми разом, Іванко мене жодного разу не образив, не насварив, – зізнається Марина. – Зовсім не відчуваю таку велику різницю у віці. Кращого чоловіка не уявляю! Він мені не надокучає, а чи я йому – питайте його, – жартує жінка.

– Ви знаєте, ми постійно разом, але у нас ще не було хоч півслова, щоб щось не так одне другому сказали, – сяє від щастя Янош Ласлович. – Якось одна знайома питає: «Ну, і як ти?» Кажу: «Добре, я тепер багатий!» Як би сказати, душевно багатий! То не гроші, не машини головне. Мені є до кого йти, мене вдома чекають. Малий очі відкриє: «До тата». Хіба то не радість?

Дивлячись на цю щасливу сім’ю, на прощання бажаємо міцного здоров’я, тішитися дітьми. А головне, щоб інше пророцтво циганки не збулося – зичимо, щоб Янош Ласлович прожив щонайменше сто літ!

Олена ПАВЛЮК,

Закарпатська область

Фото автора

 

  •  
Comments:

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>